Про перспективи розвитку гідроакумулюючих станцій, досвід та інноваційні технології Китаю, а також про Програму розвитку гідроенергетики України до 2026 року розповів у прямому ефірі 5 каналу генеральний директор ПрАТ "Укргідроенерго" Ігор Сирота.

– Нещодавно керівництво ПрАТ "Укргідроенерго" здійснило робочий візит до Китайської Народної Республіки. Розкажіть, будь ласка, про досвід Китаю у будівництві гідроакумулюючих електростанцій.

– На запрошення китайської сторони ми відвідали Пекін, а також інші міста (Ченду, Шанхай), аби провести перемовини щодо залучення інвестицій та обміну досвідом у реалізації інвестиційних проектів, які є в Україні. Вони з цими проектами обізнані і виявили зацікавленість до них. Тому й запросили нас для ознайомлення із ходом будівництва й розвитку гідроенергетики в КНР. Ми мали чималу делегацію – це заступники по капітальному будівництву, заступник по фінансах, і люди, які в нашій компанії займаються Канівською і Дністровською гідроакумулюючими станціями, – для того щоб обмінятися досвідом, побачити, які проекти реалізуються в них і, звичайно, розказати про перспективні проекти, які повинні реалізуватися до 2025 року в нашій країні.

– Яка загальна потужність ГАЕС на сьогодні по країні, яке технічне оснащення станцій Китаю і наскільки розвинена культура виробництва у сфері гідроенергетики?

– Якщо наводити цифри – різниця вражаюча. Робоча потужність гідроенергетики в Китаї – 340 000 МВт, а в Україні це – лише 5 750 МВт. І на що хотів би звернути увагу – шалений темп розвитку гідроенергетики в них розпочався лише в 1990 році, тобто за 28 років у Китаї побудували більше ніж 300 тисяч МВт гідроенергетики загалом. У нас – 1200 МВт.

– Тобто ми маємо куди розвиватися?

– Звичайно. І ми виявили зацікавленість, бо Китай на початку розвитку своєї гідроенергетики запросив до себе всі відомі компанії: і General Electric, і Siemens, і Alstom, і Andritz Hydro – це лідери машинобудування у світі і в Європі. Їх залучили для того, щоб на початках реалізувати проекти в КНР. Якщо подивитися на прикладі станцій у трьох ущелинах, робоча потужність яких – 22,5 тис. МВт, 12 з 32-х гідроагрегатів – це проекти компаній, які я перерахував. Всі 20 агрегатів були побудовані вже в Китаї, на заводі в Харбіні і в Чанду, за технічними і проектними рішеннями перелічених вище компаній-лідерів машинобудування. Я був на цих заводах і бачив, який потенціал є сьогодні на цих підприємствах.

– Чи зацікавлений Китай у ринку гідроенергетики України?

– Звичайно, вони зацікавлені в наших проектах, інакше б нас не запрошували. Після нашої зустрічі до нас в Україну завітали вже три делегації. Сьогодні одна з делегацій у складі 11 осіб відвідала Дністровську гідроакумулюючу станцію. Приїжджає також і China Power із дуже розширеною делегацією. Це показує, що зацікавленість до наших проектів у них є велика, – щоб бути присутніми і на українському ринку. Бо говорити про те, що в них немає проектів десь у себе чи в Азії, і вони шукають ринки, тільки щоб забезпечити себе роботою – було б трохи некоректно. Адже нині, якщо взяти, скажімо, такі цифри: гідроакумулюючих станцій – 29 тис. МВт, сьогодні реалізується 37 тис. МВт і до 2025 року загальний баланс гідроакумулюючих станцій у них повинен становити 90 тис. МВт. Тобто до 2025 року вони повинні побудувати більше ніж 40 гідроакумулюючих станцій. У Енергетичній стратегії стоїть лише три – це Дністровська, Ташлицька і Канівська гідроакумулюючі електростанції. Ці цифри абсолютно неспівмірні, бо нам треба добудувати 1000 МВт у Каневі і майже 1000 на Дністрі – це 2000, і у Ташлику – там майже 900. Це абсолютно не той об’єм, який на сьогодні є в Китаї. Але Україна для них – цікавий ринок. Я завжди їм казав, що в них є шанс бути причетними до будівництва гідроакумулюючої станції в центрі Європи, де і є Україна.

– Скільки ГАЕС налічується в Україні? Розкажіть про найбільші з них.

– На сьогодні є три станції в нашій країні: Київська ГАЕС, Дністровська ГАЕС і Ташлицька ГАЕС. Перша станція – Київська гідроакумулююча (240 МВт, там шість агрегатів). Вона була введена в експлуатацію в 1970 році. Тобто на теренах колишнього Радянського Союзу Україна була першою країною, яка почала реалізацію гідроакумулюючих станцій. Якщо взяти проекти по будівництву Дністровської ГАЕС, на жаль, цифри не дуже тішитимуть, бо розпочиналася реалізація цього проекту в 1982-1986 роках і перший агрегат тільки в кінці 2010 року здали у промислову експлуатацію. Більш як тридцять років – це не реалізація. За ці роки в Китаї побудують 340–350 тис. МВт, а ми побудували один агрегат у 324 МВт. Звичайно, що це не той темп. Ми розуміємо, що були історичні чинники, які впливали на темпи будівництва. Зараз два агрегати ми побудували протягом 2010–2016 років, тобто кожні три роки ми здаємо агрегат. Сьогодні ми також реалізуємо четвертий агрегат. Все будівництво йде за власні кошти компанії. Ми плануємо ввести його в експлуатацію в першому півріччі 2020 року. Також ми обговорюємо з інвесторами та будівельниками з КНР реалізацію трьох агрегатів за рахунок інвестицій з Китаю. Якщо йти послідовно й будувати агрегат за агрегатом – потрібно три роки на один агрегат, тобто нам знадобиться ще дев’ять років на їхню реалізацію. Але, якщо будувати всі три одночасно, то їхня реалізація займе чотири-п’ять років. Тим паче, що є верхня і нижня водойми для cеми агрегатів. Нам треба тільки продовжувати машзал і добудувати ті три агрегати. Я вважаю, ми маємо прискорюватися, оскільки на сьогодні дефіцит маневрених і гідроакумулюючих станцій аварійного резерву становить уже 1500 МВт. Також зараз дуже динамічно розвиваються альтернативні джерела – у нас буде 2-2,5 тис. МВт – ще один дефіцит. Тому ми вийдемо на дефіцит уже в більш як 4 тис. МВт. Враховуючи, що ми взяли на себе зобов’язання – приєднатися через п’ять років до єдиної європейської енергосистеми, ми будемо незбалансовані, в нас буде брак станцій аварійного резерву і регулюючих, тож нам доведеться цю послугу купувати в Європі, а вона там дещо дорожча. Тому краще розвивати свої джерела маневрування і регулювання.

– Яку техніку залучають для будівництва ГАЕС в Україні?

– Я багато разів чув, що проекти Дністровської і Канівської ГАЕС, розроблені у 80-х роках, застраілі. Ми, розуміючи, що технологічні рішення рухаються вперед, постійно змінюємо параметри агрегатів і щодо електричного обладнання, і щодо турбін, і генераторів. Ми, звичайно, корегуємо їх, отримуючи досвід від іноземних компаній. У серпні ми передали на реконструкцію компанії Andritz Hydro третій гідроагрегат на Дністровській станції. Це також обмін досвідом. Ми проводимо процедуру закупівель по Світовому європейському банку і по заміні електричного обладнання (це практично все обладнання компаній ABB і Alstom). Тобто ми намагаємося бути в тренді розвитку технічного прогресу, який є в Європі. Ми абсолютно не стоїмо в тих проектних рішеннях, які були в минулому сторіччі.

– Які інноваційні технології та знання можна запозичити для розвитку ГАЕС в Україні?

– У самій гідроенергетиці, звичайно, є прогрес у ККД – він підвищується. Використовуються нові матеріали в розробленні турбін і генераторів. Звичайно, наші заводи, виробники, знаючи, що є якісь тренди, якісь інновації, намагаються запозичити їх, бо вони беруть участь не тільки в реалізації проектів в Україні, а й у Казахстані, країнах Азії, Африки, участь у закупках за стандартами Світового європейського банку. Для того, щоб бути конкурентними, потрібно впроваджувати інновації, які є в Європі. Нас змушує до цього конкуренція.

– 3 липня 2016 року розпорядженням Кабміну було схвалено програму розвитку гідроенергетики України до 2026 року. Як відбувається наразі реалізація цієї програми?

– Ми сьогодні рухаємося майже за графіком. Чому вирішили реалізовувати проект одночасної побудови трьох гідроагрегатів – це дасть нам можливість бути в графіку щодо реалізації програми. Реконструкція в нас іде за планом. Реалізація Канівської ГАЕС та Каховської ГЕС-2 – також. Стосовно верхньодністровського каскаду ГЕС – звичайно, він не вкладається в графік до 2026 року, бо, на жаль, є велика непоінформованість населення, спекуляції навколо цього проекту. Ми не хочемо його педалювати, тому відпрацюємо в технічно спокійному режимі і потім обговоримо з громадами. Хочу наголосити, що без повної екологічної експертизи, без погодження з громадами прилеглих сіл, без погодження з Молдовою – реалізації цього проекту не буде. Ми розробимо технічний документ, винесемо на обговорення і лише тоді будемо його реалізувати. Але люди повинні знати, що такий проект є, і що він може бути реалізований чи в 20-му, чи в 30-му, чи в 40-му роках. Ці люди матимуть документ, за яким ухвалюватимуть рішення. У цей період також можуть з’являться альтернативні пропозиції. Має бути документ, а не лише слова, бо сьогодні є тільки розмови. Абсолютного обґрунтування щодо реалізації чи нереалізації цього проекту сьогодні немає.

– Місцеві жителі бояться погіршення екологічного стану?

– Звичайно, бо ми чуємо сьогодні різні заяви. Я, правда, не знаю, що то за фахівці і звідки такі дані беруть, начебто ми можемо затопити то 30 тис. гектарів, то 100 тис. – у кожного фантазія багата. Ми пропонуємо зробити моделювання, перший етап оцінки впливу на довкілля. Надамо цей документ фахівцям НАН України, інститутам, причетним до цього, громадськості, вченим. Залучимо науковців з Молдови, обговоримо і тоді ухвалюватимемо рішення.
Ми готові до дискусії, але конструктивної.

– Як Китай вирішує питання екології?

– По-перше, в них була теплова генерація. Вони, розбудовуючи альтернативні джерела, розбудовують гідроенергетику. Підходи щодо екології в них абсолютно однакові з європейськими. Я був у Європі і бачив станції з проектними рішеннями: і щодо екологічних підходів, і агрегатів, і гідроспоруд, – у них вони абсолютно сьогодні нічим не відрізняються. 
Я був на гідроакумулюючій станції за 100 км від Шанхаю – 1800 МВт. Цього року святкують 20-річчя її експлуатації. Враження таке, що вона пропрацювала рік. На верхній водоймі – відпочинкова відкрита зона. Навколо водойми гуляють діти, жінки з візками. Це абсолютно європейський підхід. Експлуатаційний персонал за кількістю приблизно такий самий, як у нас. Та станція мені була цікава ще тим, що агрегати на ній подібні до нашої Дністровської станції – там також 320 МВт потужності в генераторному режимі.

– Чи здатна Україна сама себе забезпечувати електроенергією?

– В минулому році ми виробили 138 млрд КВт і забезпечили нашу країну. Були роки, коли виробляли 150 млрд КВт. На експорт минулого року ми відправили 5,5 млрд КВт. Тобто ми достатньо себе забезпечуємо електроенергією, але якщо третю частину надає теплова генерація. Сьогодні в нас є проблема з антрацитовим вугіллям. Ми його завозимо з різних країн і його вартість зростає. Це питання також дискусійне – а як ми забезпечуємо цей баланс? І ми ж не можемо постійно ходити на межі і бути залежними від ціни на пальне. Так, ми переводимо наші агрегати на газову групу вугілля, ми намагаємося збалансуватися в цьому сегменті. Але ми не знаємо, що буде завтра. Мало того, теплова генерація вже майже на 90% відпрацьована в своєму технічному режимі. Ми розуміємо, що це великі втрати. На перспективу, ми не зможемо замінити її на 100%, коли вона вже абсолютно буде виведена з експлуатації.
Якщо будувати нашу станцію – то нам потрібно приблизно 10 років: ТЕО, проект, термін реалізації. Це не будується за один день, ми повинні думати на перспективу. Сьогодні розвиваються альтернативні джерела енергетики, і вони розвиватимуться дедалі швидше. Але собівартість виробленої ними електроенергії є досить високою і тому не приваблива для населення.

– Тобто може підскочити вартість електроенергії для населення?

– Звичайно. Ми повинні думати, як зробити для наших споживачів підняття і стрибки цін якнайменш болючими. І тому має бути стратегія розвитку до 2035 року, ми повинні передбачати розвиток економіки. І, звичайно, в нас буде дефіцит чи профіцит електроенергії, який потрібен для нашої економіки і для нашого населення.

– Цей план розвитку до 2026 року оптимістичний?

– Ми сьогодні говоримо тільки про розвиток гідроенергетики до 2026 року. Це не програма розвитку всієї енергетики України, бо її левову частку становить атомна генерація – це від 50-60% у загальному балансі. І великий об’єм займає теплова генерація, яку з часом потрібно буде перекривати. Гідроенергетика зможе перекривати тільки при піковому регулюванні, але в базі ми її не перекриємо. В базі треба буде перекривати атомною енергетикою. Будуть розвиватися альтернативні джерела енергетики – і сонце, і вітер, – які треба буде регулювати. Вони мають просто шалено нерівномірні графіки, які потребують швидкого регулювання і балансування.

– Які плани підприємства на найближчий час?

– Ми ведемо діалог щодо фінансування своїх проектів із Світовим банком, європейськими банками. Зараз ведемо переговори із комерційними банками США. Ми абсолютно не зациклюємося на якомусь одному партнері, бо хочемо мати різносторонні пропозиції, щоби вийти на здорову конкуренцію. Адже що таке енергоефективність? Це не тільки утеплення будівель. Якщо ж ми побудуємо наші об’єкти з найменшим навантаженням на тариф і за найнижчою вартістю – це й буде найбільшою енергоефективністю, бо віддача і навантаження будуть менші. Якщо ми сьогодні кажемо, що хочемо залучити пільговий кредит до 2%, якщо це комерційний – до 4%, а в Україні кредитування становить 8%, то що таке 4% різниці? 4% на 1,5 млрд – це 60 млн на рік! Якщо взяти кредит на 10 років – 60 млн додається у вартість проекту. Нам, звичайно, таке не підходить. Ми знаємо, що наші проекти привабливі, і ми можемо знайти пільгове кредитування. Такі речі ми робимо в реконструкції та модернізації наших проектів – це в нас до 2% – 1,5-1,8%. І точно таке саме фінансування ми хочемо знайти на реалізацію наших проектів і для розбудови нових станцій.

Джерело: 5.ua