– Водяний млин можна назвати стародавньою гідроенергетичною установкою. Людина підкорює воду, змушуючи її працювати на себе. Ця ідея стала фундаментальною, а з часом науковий прогрес довершив її. Поясніть коротко принцип роботи сучасних ГЕС та ГАЕС, та в чому їх різниця?

– Гідроелектростанції (ГЕС) працюють так, що в річці вище греблі накопичується вода протягом доби, і в пікові часи, коли відбувається найбільше споживання електроенергії (ранок і вечір), залучається накопичена вода з водосховища і виробляється ця пікова електроенергія, яка потрібна для нашої енергосистеми. Гідроакумулююча станція (ГАЕС) надає дві послуги. Вона забезпечує пікове виробництво тієї самої електроенергії, якої нам не вистачає, і акумуює надлишок електроенергії від іншої генерації, яка є вночі. Цей надлишок ми використовуємо як аварійний резерв енергосистеми України.

– Який принцип роботи гідроелектростанції? Це щось на кшталт млина?

– Це той самий принцип: є турбіна, є лопоті, відкриваються затвори, потрапляє вода під тиском на турбіну і виробляє електроенергію в генераторному режимі. Коли працює гідроакумулююча станція в насосному режимі – тоді навпаки, ми споживаємо електроенергію.

– Скільки гідроелектростанцій налічується в Україні сьогодні?

– Ми будемо говорити за велику гідроенергетику. Три гідроакумулюючі – це Київська ГАЕС, Дністровська і Ташлицька гідроакумулюючі станції. І 8 великих ГЕС – це по Дніпру і Дністру.

– Щодо сучасних технологій. Наскільки зараз ці станції оснащені ними?

– Сьогодні українська гідроенергетика має дуже хороше технічне оснащення. В 95-му році був підписаний договір у Вашингтоні, щодо фінансування реконструкції та модернізації наших об’єктів. Це чи не найперший проект із Світовим банком в Україні. Вимоги Світового банку були такими: підвищення екологізації наших гідроагрегатів, збільшення встановленої потужності на 10% і продовження терміну експлуатації на 40–50 років.

– Ви впоралися із завданням?

– Так. Нині вже провели реконструкцію та модернізацію на 70%. До 21–го року – ще 20%, будемо проводити реконструкцію 21 гідроагрегату. А до 26–го року, згідно з програмою розвитку гідроенергетики, затвердженою Кабінетом Міністрів, ми повинні завершити 100% реконструкції та модернізації наших об’єктів.

– Чи є різниця, якщо порівнювати технології, які використовують в Україні на гідроелектростанціях, наприклад, з європейськими або американськими?

– Абсолютно жодної різниці немає. Ми, за участі Європейської інвестиційної комісії та Європейського банку реконструкції та розвитку, проводили закупівлю на реконструкції 21–го агрегату. З цих торгів 3 гідроагрегати виграла компанія "Andritz Hydro". Це найбільш відома європейська компанія з виготовлення гідротурбін в Австрії та Німеччині, яка проводитиме реконструкцію та модернізацію. На цей час проводиться закупівля двох гідроагрегатів для Кременчуцької ГЕС. У нас було 10 компаній на тендері. За міжнародними правилами були і представники Китаю, Німеччини, Австрії, Іспанії та України.

– І це зараз уже в процесі?

– Звичайно. Ми застосовуємо при реконструкції, модернізації, будівництві найновіші технології, які є. І коли ми закладаємо вимогу в технічну документацію, то ми закладаємо ті вимоги, які сьогодні є в європейських країнах.

– Це приємно чути. А скільки електроенергії загалом виробляє Україна на сьогодні, та чи є її достатня кількість для забезпечення потреб держави?

– Минулого року Україна виробила 138 млрд кіловат годин. У принципі, Україна виробляла і більше ніж 150 млрд кВт/год. Тобто Україна себе повністю забезпечує електроенергією. Торік було експортовано електроенергії за кордон близько 5-5,5 млрд кВт/год.

– Тобто ми не тільки себе забезпечуємо, а й можемо ще експортувати і на цьому заробляти гроші?

– Так. Як правило, електроенергія йде на експорт до Польщі, і в якусь частину Молдови.

– Які чинники при виготовленні електроенергії можуть вплинути на її вартість для кінцевого споживача? Тобто для простого українця.

– Ви знаєте, я багато чую запитань, і вони такі… Це те, що болить. І всі запитують: а що ви будете робити для того, щоб здешевити електроенергію для населення? Скажу відверто, дешевшої електроенергії, ніж вона є сьогодні, не буде. Нам треба працювати не над здешевленням, бо це неправда. Нам треба працювати, щоб це зростання ціни електроенергії максимально змінімізувати. А щоб це зробити, має бути правильний баланс із виробітку електроенергії. Ми повинні врахувати, що є і великий тренд розвитку альтернативних джерел енергії – сонця і вітру. Ми повинні в тому напрямку рухатися, бо людство завдало шкоди нашій екології, нашій планеті. І ми розуміємо, що є Паризький протокол. Ми повинні знижувати викиди парникових газів. Що нам треба робити? Ми ж будемо розвивати альтернативні джерела енергії, хоча вони сьогодні і надто дорогі – 5 грн за кВт/год.

– Які зараз найбільш розвиваються?

– Це, звичайно, сонце і вітер. Але не будуть альтернативні джерела енергетики працювати без гідроенергетики, без акумулюючих джерел, бо сонце і вітер – це є нерівномірний виробіток електроенергії, і його треба постійно регулювати. Нині у світі 90% генерації регулюється гідроенергетикою. Звичайно, наука рухається вперед, але це все перспектива. Якщо ми говоримо про ціновий чинник – усе, що ми сьогодні використовуємо в енергетиці, побудовано в минулому столітті. Наша компанія побудувала 1100 МВт за 10 років. 400 МВт побудували альтернативні джерела енергетики. Теплові генерації не побудували жодного нового блоку. В атомній генерації ще 2 агрегати продовжують термін експлуатації. А це – 20 років, які дуже швидко пройдуть. І їх треба буде поновлювати, або будувати нові атомні блоки, або розвивати альтернативні джерела. Ми не можемо перейти тільки на альтернативні джерела енергетики. В балансі має бути вся генерація, бо ми не знаємо, які кліматичні умови можуть бути через 10–20 років, і як це впливатиме. Ми не знаємо, яка буде вартість викопних ресурсів, яка буде ціна на газ, на вугілля. У 2013 році ціна вугілля була 620 грн для генерації, сьогодні вже – 3 тис. грн. Курс долара утричі підвищився, а вугілля здорожчало в 4,5 рази. І ми не можемо знати, скільки коштуватиме ядерне паливо. Тому зациклюватися на якісь одній генерації сьогодні неможливо. Альтернативні джерела енергетики вже будуються, а це 5 грн кВт год. Якщо брати акумулюючі батареї, це ще додатково 3 грн за кіловат годину. Мережеве будівництво, створене також у минулому столітті, лінії передачі, трансформаторні підстанції – все це потребує реконструкції та модернізації. І в усе це потрібно вкладати кошти. Не думаю, що електроенергія може здешевшати, нам треба думати, як максимально мінімізувати це зростання ціни електроенергії.

– Ви називали дуже цікаві цифри щодо співвідношення, скільки зараз відсотків в Україні становить гідроенергетика та інші альтернативні джерела?

– До альтернативних джерел енергетики теж входить гідроенергетика. Сьогодні, якщо ми говоримо про сонце і вітер – це приблизно 2%, гідроенергетика – 9%, атомна генерація – 55%, більш як 34% – теплова генерація. Приблизно так.

– А якщо це порівнювати з європейськими країнами?

– Велика частка атомної енергетики була в Німеччині, Франції. Але після аварій і в Японії, і в Європі, і в нас, тепер у деяких країнах хочуть закриви атомні станції. Теплова генерація – якщо ми будемо дотримуватися паризького протоколу, то це буде мінімізовано максимально. У нашій країні це ще неможливо, бо теплову генерацію немає чим замінити. А якщо ми візьмемо сьогодні за тарифоутворенням, то сьогодні ринок дотується атомною генерацією та гідроенергетикою. Сьогодні тариф в атомників 54 коп., у нас 40 коп., теплової генерації майже 2 грн, а якщо ми беремо альтернативні джерела – це 5 грн.

– Тобто найвигідніша в нас атомна? 

– Так, і в нас навіть дешевша. Але, звичайно, атомники виробляють у 10 разів більше, беруть об’ємом.

– З погляду бізнесу, який вид енергетики вигідніше виробляти?

– Я сьогодні чую – дуже швидко набирає великих обертів вироблення енергетики з допомогою сонця і вітру. Всі кажуть, що це дуже хороший бізнес, він окуповується за 5 років, його нам треба швидко розвивати. Звичайно, з тарифом 5 грн, за 5 років він себе окуповує. А якщо дати йому тариф 40 коп., то скільки він років буде окуповуватися? То я вам скажу, він не окупиться ніколи, бо термін експлуатації сонячної панелі – 15 років. Щонайбільше 20. Якщо ми будуємо гідроакумулюючу станцію, ми закладаємо термін окупності 10 років, але термін експлуатації її гідроспоруд становить 100 років, обладнання – 40-50 років. Ми маємо великий запас і можемо і з таким тарифом працювати. Коли це 15–20 років сонячної електроенергії, звичайно, що вони хочуть окупність 5–7 років. Можливо, потрібно не 5 років. Є там 17 років, зробіть хоча б 8 років окупність, і трошки знизьте тариф на сонце. Бо сьогодні ми маємо їхньої частки генерації лише 2%. А уявіть собі, що ми хочемо 10%, ми одразу не зможемо врегулювати в ціні ні гідроенергетику, ні атомну, ми вже не збалансуємо цієї ціни для населення. І вона зростатиме, бо атомникам потрібно в подальшому продовжувати ресурс блоків, це також дорого коштує. Нам для того, щоб виробляти цю пікову електроенергію, потрібні також кошти, мережеве будівництво – це також кошти. Складається ситуація, коли ми просто повинні чітко розробити заходи розробленої стратегії розвитку до 2035 року.

– Хто регулює цю ціну?

– Сьогодні це робить державний регулятор. Але якщо в 2019 році ми йдемо в новий енергоринок, то повинні розуміти: нам треба готуватися до входження в єдину енергосистему Європи. Ми повинні бути збалансовані, тобто базова електроенергія повинна мати аварійний резерв. Ми маємо сьогодні в регулюванні дефіцит приблизно 1000 МВт маневрових потужностей, це щонайменше. Плюс, 7 000 МВт сонця, які ми побудуємо і введемо в експлуатацію – це ще потреби регулювання приблизно десь 2,5–3 тис. МВт. Це тільки щоб покрити цей небаланс, який може виникнути при реалізації альтернативних джерел енергетики. А взагалі, ми повинні мати щонайменше 1000 МВт аварійного резерву. Це те, що використовують, те, що має бути завжди. Не дай Бог якоїсь аварії, чи, скажімо, якоїсь поломки атомних блоків. Ми повинні мати цей аварійний резерв, щоб забезпечити сталу роботу енергосистеми в цілому, щоб не розбалансувати енергосистеми, бо це є дуже великі кошти.

– Ми знаємо, що екологи завжди проти розбудови нових станцій. Як ваша компанія співпрацює з ними, чи ви дослухаєтеся до них? Чи є якісь спільні проекти, щоб якомога менше нашкодити нашій прекрасній природі в Україні?

– Ми намагаємося знаходити якісь компроміси. Якщо чесно, поки що це не вдається. Враховуючи, що в нас є така перспектива розвитку гідроенергетики, ми повинні вийти на 15% регульованих потужностей. Була затверджена програма розвитку, от тоді і громадські організації, і екологи почали кричати: ми не дозволимо. А я вважаю, що потрібен діалог. Я був на семінарі в Австрії, де розглядали питання розвитку гідроенергетики в Європі й на Балканах. За одним столом сиділи виробники, енергетики, екологи і представники громадських організацій. І, звичайно, вони знаходять компроміс. За ініціативи Всеукраїнської Енергетичної Асамблеї та ПрАТ "Укргідроенерго" був проведений такий круглий стіл на Дністровській ГАЕС, де були за прошені екологи, експерти з Португалії, Швеції, Молдови, бо Дністер – транскордонна річка, і нам потрібно враховувати інтереси сусіда. І коли починаємо говорити більш професійно, то ми знайдемо найбільш оптимальний варіант, аби мінімізувати негативний вплив на річки Дніпро і Дністер, які ми використовуємо.

– Скільки дамб є в Україні і в якому вони стані? Чи є неприємні новини щодо Київської дамби?

– Усі запитання, що стосуються Київської дамби, завжди виникали перед паводком, і ми їх завжди обговорювали. Коли ми починали реконструкцію та модернізацію, були вимоги – це максимальна автоматизація гідроспоруд, для того, щоб бачити, в якому вони технічному стані. У нас стоять тисячі датчиків на всіх станціях, які 24 години на добу відстежують стан гідроспоруд: на гідрологічне, технічне навантаження, стан транспорту. Усі ці показники ми контролюємо цілодобово. Раніше цього не було. Після 2000–го року ми почали відстежувати. Тим паче, наш офіс розміщений під київською дамбою. Ми розуміємо, що несемо велику відповідальність, розуміємо, які об’єкти експлуатуємо, і з відповідальністю до цього ставимося. Окрім того, є постанова нашого міністерства, що ми маємо проводити кожні 5 років підводне і надводне обстеження наших гідроспоруд. Ми це виконуємо. На сьогодні ми вже прописуємо технічне завдання щодо подальшої експлуатації ДніпроГЕС. Станції вже 85 років. Коли обстежимо деталізовано всі наші споруди – запросимо експертів, зберемо всю інформацію, що робили інші країни (Америка, Канада, Швейцарія), котрі мають гідроспоруди, яким понад 100 років. Наприклад, в атомній енергетиці є продовження роботи блоків на 20 років. Але там уже прописаний регламент, як це все робиться. В Україні ГЕС ще не виходила з експлуатації. Тобто ми визначимося, на скільки років можна продовжити. Якщо не можна – то будується ще одна ГЕС, а ця консервується.

– Які найбільші дамби в Україні?

– Найбільша – це ДніпроГЕС. Ця дамба – візитна картка ХХІ століття нашої енергетики. Це перша найбільша ГЕС, побудована в 1932 році в колишньому Союзі. І сьогодні вона має більше ніж 1,5 тис. МВт, вона найпотужніша. Друга найбільша – це Дністровська ГАЕС, в якій ми побудували три агрегати – це 970 МВт. Зараз ми будуємо четвертий агрегат. Наприкінці 19-го – початку 20-го ми повинні здати його в експлуатацію. А потім – ще три агрегати. Це буде приблизно 2250 МВт. Це проект, який реалізовується. І в нас ще є будівництво Канівської гідроакумулюючої станції – 1000 МВт. Тобто в нас для регулювання аварійного резерву все є, але цей потенціал треба використовувати. Гідропотенціал наших річок задіяний на 58-60%. У Європі це щонайменше 90%. При цьому я багато чую запитань від екологів. А що, в Швейцарії погана екологія, в Австрії? А там більш як 90% використовують. У Норвегії взагалі 98%. Ми повинні всі новітні технології, які ми залучаємо до наших проектів, впроваджувати тут в Україні, на наших річках. Що стосується екологізації наших річок – Дніпра і Дністра. Шкоди цим річкам завдають усі громадяни України. Не тільки ГЕС. Вони навіть найменше завдають шкоди. Якщо взяти пробу з води, то там викиди з заводів, комунальних підприємств, сміття, ті всі пестициди з полів – все це йде в річку. Треба розробити програму, як це зробили на річці Рейн. Німеччина після війни свою річку вбила, тобто вона була вже мертвою. У 57-му році там ухвалили рішення щодо екологізації цієї річки. Німеччина побудувала каскад, удвічі більший за ГЕС, що в нас на Дніпрі. Сьогодні в них є і лосось, і питна вода. Тоді ж ніхто не сказав, давайте не будемо будувати ГЕС. Просто треба розрізнити, що найбільше шкодить нашій річці. І нам це треба робити. Потрібно розробити програму, а не безпідставно критикувати. Потрібно з’ясувати, хто і скільки шкоди завдав. І тоді вже кожен виділить кошти на відновлення екосистеми нашої річки.