В Україні відсутнє бодай щонайменше розуміння того, наскільки необхідна розробка повноцінної програми розвитку і управління водними ресурсами для розвитку всіх галузей економіки – як то водне та рибне господарство, енергетика, сільське господарство та промисловість, екологізація навколишнього середовища.

Mind відвідав тематичний круглий стіл, що пройшов наприкінці квітня у Новодністровську на базі Дністровської ГАЕС. Ініціаторами заходу виступили Всеукраїнська Енергетична Асамблея та ПрАТ «Укргідроенерго». Це була чергова спроба розпочати дискусію щодо розбудови гідроенергетики та можливих наслідків для довкілля.

До цього часу гідроенергетики та екологічні активісти не могли зійтися на одному майданчику і звинувачували один одного в ігноруванні своїх позицій. На жаль, головне відомство України, на базі якого і мав би йти цей діалог, роз’яснювальна робота, розробка збалансованих рішень – міністерство екології та природних ресурсів – не знайшло можливості направити жодного зі своїх спеціалістів. Це викликало, м’яко кажучи, здивування у представників міністерства сільського господарства, регіонального розвитку та охорони навколишнього середовища Молдови.

Частину проектів у розбудові гідроенергетики Україні необхідно узгоджувати з Молдовою: вести перемовини та укладати міжнародні угоди і зобов’язання. А позиція Мінекології України дає можливість будь-якій «третій силі» підключитися та впливати на економічні рішення Молдови. Це може бути як Росія, так і Румунія.

Які задачі бачить «Укргідроенерго»? Зростання кількості вітрових та сонячних електростанцій веде до того, що в пікові години споживання – вранці та ввечері – необхідно буде додатково збільшувати виробництво електроенергії з боку класичних регулюючих потужностей, таких як теплові блоки та гідростанції. Про будівництво нових вугільних станцій мова не йде, адже світ взяв курс на скорочення споживання вугілля, і провідні фінансові установи більше не кредитують такі проекти.

Отже, залишаються гідроелектростанції та гідроакумулюючі станції (ГЕС та ГАЕС). В Україні за останні 10 років було прийнято три Стратегії розвитку енергетики: до 2020 року, до 2025 року, і до 2030 року. Всі вони передбачали будівництво трьох об’єктів – Каховської ГЕС-2, Канівської ГАЕС та другої черги Дністровської ГАЕС (5-й, 6-й та 7-й блоки). У липні 2016 року Кабмін затвердив окрему Програму розвитку гідроенергетики України до 2026 року, в яку, до трьох вищезазначених станцій, додався Верхньодністровський каскад ГЕС – система з шести невеличких ГЕС, потужністю 390 МВт, і водосховища.

Це викликало шалений спротив екологів та різноманітних партій і громадських організацій Західної України, а також занепокоєння Молдови. Остання навіть почала висловлювати невдоволення розширенням потужностей вже існуючої Дністровської ГАЕС. Усе це позначається на двосторонніх відносинах країн та гальмує розвиток гідроенергетики України.

Що будують на Дністрі? При побудові трьох нових об’єктів – Каховської ГЕС-2, Канівської ГАЕС та другої черги Дністровської ГАЕС – «Укргідроенерго» зможе покрити 2 000 МВт дефіциту регулюючих потужностей з 2500 МВт, які необхідні будуть до 2025 року.

Зараз на Дністровській ГАЕС працюють три енергоблоки, четвертий блок будується, а 5-й,6-й та 7-й мають бути збудовані до 2026 року. Агрегати ГАЕС працюють таким чином: вночі, коли споживання падає, а блоки АЕС працюють у стабільному режимі, вмикаються насоси, які споживають надлишкову енергію та закачують воду у верхнє водосховище. А вдень, коли збільшується споживання, воду з верхнього водоймища пускають вниз, на турбіни – і таким чином виробляють додаткову енергію для об’єднаної енергосистеми.

Перші три блоки станції мають потужність у 325 МВт при скиданні води вниз, та 420 – у насосному режимі при закачуванні води нагору. А от потужність четвертого блока і решти трьох з так званої «другої черги» «Укргідроенерго» планує збільшити на 25-50 МВт, до 350-375 МВт кожен. Це додатково збільшить потужності станції на 150-200 МВт. Наразі відпрацьовуються відповідні інженерні рішення та йде пошук необхідного обладнання.

Які претензії Молдови? У цій країні вважають, що збільшення кількості агрегатів, а також їхньої потужності, значно зменшить водотік ріки і поставить країну у ще більшу залежність від України. Адже Дністер – головне джерело водопостачання для Молдови.

Схема Дністровського гідровузла

Принцип роботи Дністровського гідровузла такий: на рівнинній території річки розташована Дністровська ГЕС-1, вона перша приймає всю воду Дністра та спрямовує у рівнинне водосховище. Посередині цього водосховища стоїть будівля ГАЕС, де три агрегати (з семи проектних) уночі перекачують воду у верхню водойму та скидають вдень у нижню. Трохи нижче за течією, наприкінці нижньої водойми, знаходиться Дністровська ГЕС-2, яка і регулює пропуск води на територію Молдови. А от уся вироблена електроенергія на Дністрі йде в українську енергосистему.

Уже кілька років дві держави не можуть провести демаркацію частини кордону, щоб Україна, нарешті, отримала повний доступ до всієї інфраструктури Дністровської ГЕС-2, по греблі якої проходить міждержавний кордон. Крім того, низка інфраструктурних об’єктів для обслуговування ГЕС знаходиться на території Молдови, і Україна не може повноцінно провести реконструкцію обладнання та укріплення берегів. Питання мало б бути вирішене ще до кінця 2017 року, але цього не сталося. На початку квітня-2018 урядові делегації лише обговорили проблему.

«Треба зізнатися, це одне з найскладніших питань. Ця ГЕС – єдина ділянка і нашого, і українського кордону, де ще не проведена демаркація. Є різні підходи, як її проводити, але вирішувати це питання потрібно комплексно. Дуже багато що залежить і від взаємного визнання власності, і найважливіше питання – як буде функціонувати цей гідровузол. Адже йдеться про екосистему Дністра», – заявив Павел Філіп, прем’єр-міністр Молдови після зустрічі з головою українського уряду Володимиром Гройсманом.

В обмін на будівлі інфраструктури Дністровської ГЕС-2 Молдова хоче визнання за собою 25 об’єктів на території України.

Чи всі відомості від Молдови актуальні? Під час роботи круглого столу представники молдовської сторони озвучили інформацію, яка свідчить про  недовіру до роботи українців на Дністровському гідровузлі. Нібито, Україна притримує у себе в водосховищах воду і не подає її в необхідній кількості на молдовський бік. Згідно з міждержавною угодою цей обсяг має складати 120 куб. м на секунду.

Співробітниця Інституту зоології Республіки Молдова Елєна Зубков продемонструвала фото Дністра з обмілілими берегами, який можна пройти пішки. І заявила, що був час, коли Кишинів знаходився на грані колапсу і готовий був ввести надзвичайний стан через нестачу води. А Україна не реагувала на запити Молдови.

Коментуючи заплановані проекти розбудови гідровузлів Дністра (Дністровська ГАЕС та Верхньодністровський каскад), пані Зубков раптом згадала, що «ще років 40 назад, як я була молодою співробітницею, то бачила надрукований на друкарській машинці документ московського проектного інституту про те, що будь-яке будівництво на Дністрі призведе до незворотної екологічної катастрофи усього Дністровського регіону». Більше нічого конкретного ані про документ, ані про інститут згадати не змогла.

А що говорить українська сторона? Інформація, оприлюднена молдовською чиновницею, не відповідала дійсності, що й з’ясувалося за кілька хвилин. По-перше, вона продемонструвала фото від 2015 року, коли була сильна посуха, і всі річки, принаймні у Східній Європі, стояли обмілілі, течія на Дністрі взагалі майже припинилася. Тоді, дійсно, молдовська сторона просила збільшити постачання води до 180-200 куб. м/с, але ж її просто не було у наших водосховищах, бо притік був 40 куб. м/с. Україна, коли могла,  давала максимально по 140 «кубів» на секунду.

На це директор «Укргідроенерго» Ігор Сирота заявив, що готовий показати всі графіки скидання води за власним підписом, ці документи не порушують міждержавної угоди по обсягах скидання води. Втім, пані Зубков публічно висловила сумніви. Разом із тим, чомусь зовсім забула ситуацію 2008 року, коли, під час неочікуваної літньої повені, по Дністру йшло 6 000 метрів кубічних на секунду, а Дністровські ГЕС-1 та ГЕС-2 «тримали» воду у нижній водоймі, щоб вона не пішла на молдовську сторону і не змила там 50% сіл по берегах.

По-друге, щодо таємного московського документу. На круглому столі був присутній один з авторів проекту, провідний інженер Юрій Ландау, який запевнив, що жоден московський інститут чи відомство не мали відношення до Дністровських станцій. Усі проекти будівництва Дністровського гідровузла розроблялися в харківському НДІ «Укргідропроект». Тож, і жодних висновків щодо «катастроф Дністровського регіону» ніякі московські чиновники робити не могли, бо просто не мали інформації. Заява молдовської пані скидається або на підготований фейк або на спробу прикрити махінації молдовської влади.

«У нас є питання до молдовської сторони: по правилах користування річкою Дністер не все ними виконується. Є великий забір, більший, ніж передбачено правилами. І наша Одеська область недоотримує необхідну кількість води. У них йде підпор з моря води солоної, йде засолення територій. Нам треба поставити ще один пост, який би давав показники, скільки дністровської води виходить з молдавської сторони на південну Україну», – висловив свої претензії до Молдови Ігор Сирота.

Звідки взявся проект Верхньодністровського каскаду ГЕС? Ще півстоліття тому в Україні майже на кожній малій річці була невеличка гідроелектростанція, а також, поруч з селами та підприємствами, система дамб, яка захищала будівлі  від паводків.

«У 70-х роках минулого століття почався масовий демонтаж малих ГЕС, і за 25 років ми їх майже втратили, – розповідає голова Всеукраїнської Енергетичної Асамблеї Іван Плачков. –Та на початку 2000-х років спеціалісти звернули увагу на поширення паводків у регіонах України, де немає великих рік. Тоді була підготована і затверджена програма відтворення малих ГЕС. На жаль, програма не отримала гідного розвитку, перш за все, через шалений спротив екологів».

Найбільші паводки відбуваються в північних, північно-західних, рідше, в північно-східних регіонах України. Це, як правило, низинні території, там знаходяться басейни невеличких річок, болота та озера, і купа штучних ставків. Як виключення, – Дністер – його басейн формується у гірській та передгірській місцині, в Івано-Франківській, Тернопільській і Чернівецькій областях, і дуже залежить від опадів у Карпатських горах. Але, спрогнозувати повені на таких територіях вкрай важко.

Тож, кожен раз повторюється ситуація: рівень води збільшується, затоплює дороги, оселі, городи, особливо ті, що попри всі заборони, знаходяться за 50 м від русла річок. Залучаються десятки й сотні одиниць техніки МНС, виділяються сотні мільйонів та мільярди грн з місцевих бюджетів та держбюджету на порятунок ситуації і відновлення інфраструктури сіл. А через 4-5 років все повторюється знову. Малі ГЕС з невеличкими водосховищами, та система місцевих дамб дозволяли запобігати подібним затопленням.

Хто проти малих ГЕС? Та коли з’явився проект Верхньодністровського каскаду, першими про можливу екологічну катастрофу та значне погіршення якості води заявили чиновники обласної влади Тернопільської, Івано-Франківської та Одеської областей. Ініційовані ними заяви про «майбутню катастрофу» підписали тисячі мешканців регіонів. До них залучилися десятки великих й не дуже екологічних і громадських організацій, які перед цим «світилися» у цькуванні проектів з видобутку сланцевого газу в Карпатському регіоні. Досить скоро до цього «хору» приєдналася й молдовська сторона.

«Протягом одного місяця буде вироблено спільне звернення до Єврокомісії для того, щоб вона допомогла нам розібратися і зробити глибокий аналіз, які будуть наслідки спорудження цієї гідроелектростанції на річці Дністер», – заявив у березні 2017 року прем’єр Молдови Павел Філіп.

Будь-які споруди на будь-якій річці обмежують водотік води, а додатковий тиск на береги веде до збільшення вимивання геологічних порід, що, беззаперечно, впливає на якість води. Це визнають у всьому світі, але жодним чином не відмовляються від розвитку гідроенергетики. Навпаки, йде переоцінка ситуації в конкретних регіонах, та відбувається створення нових проектів з побудови ГЕС і дамб. Лише у 2015 році у світі було розпочато будівництво 3700 нових великих дамб, бо за останні 50 років споживання води у світі збільшилося у два рази – до 3,8 млрд кубічних кілометрів.

«В Україні безліч проблем з регулюванням водних ресурсів. Наразі, у нас  офіційно нараховується 130 малих ГЕС, біля 50 000 ставків та 1100 водосховищ. При цьому, в інфраструктурі жодної ГЕС на карпатських річках немає працюючого, відповідно до правил та вимог, рибоходу. Та Україні треба знайти розумний підхід до використання своїх річок», – розповів Олександр Усов, спеціаліст Інституту гідробіології НАНУ.

Загальний екологічний звіт об’єднає противників. Споживання води в Україні розподіляється так: 48% води йде на потреби промисловості; 40% – на потреби сільського господарства; 12% – на житлово-комунальний сектор та інші потреби. І проблеми із питною водою та станом водних ресурсів виникають не лише через ГЕСи та дамби.

На жаль, жодне державне відомство не може сказати, скільки незареєстрованих ставків, запруд та озер зроблено на малих річках України, які впадають у великі ріки, але вже не можуть віддавати належний водотік. Скільки промислових підприємств споживають води більше норми, і не платять за неї. Скільки промислових та сільгосппідприємств забруднюють річки та озера хімічними та тваринними відходами. Приховування цих даних – тотальна корупція на державному та місцевому рівні, але жодні партійні чи екологічні організації не виступають за наведенні порядку в цих галузях, та за кардинальне вирішення цих проблем.

Вони знайшли набагато легший спосіб: просто критикувати будь-які пропозиції гідроенергетиків, навіть, не знайомлячись із світовим досвідом, і не вивчаючи первинні документи. Можливо, ситуація із комунікаціями зміниться, бо, для професійної оцінки екологічних і соціальних наслідків від результатів діяльності існуючих та перспективних ГЕС і ГАЕС «Укргідроенерго» запровадило проект «Оцінки екологічного та соціального впливу».

Цей звіт відповідатиме національному законодавству України і європейським директивам. До його підготовки залучені спеціалісти Єврокомісії і десяти провідних інститутів Національної академії наук України. Можливо, саме він  стане об’єднавчою платформою для всіх протиборчих сторін в Україні.

ІННА КОВАЛЬ MIND UA