Ідея будівництва греблі на річці Дніпро виникла ще в ХVІІІ столітті, у часи правління Катерини ІІ. Після захоплення Криму та Таврії імперія розглядала Дніпро як перспективну транспорту артерію для постачання товарів на нові землі та укріплення своїх позицій на сході. Але такому використанню річки заважали відомі дніпровські пороги, тому пріоритетом у проєктах того часу було забезпечення судноплавства по всій довжині Дніпра, шляхом їх затоплення. У 1778 році почалася історія боротьби з порогами технічними засобами – були здійснені спроби підірвати пороховими зарядами Старо-Кайдацький поріг та Ненаситець. За півтора століття було створено десятки проєктів, витрачено чимало коштів та людських зусиль, втім, марно. Головна мета – наскрізне судноплавство по Дніпру – так і залишалась недосяжною.

Часи змінювались. Розпочалася епоха винаходів та масштабних інженерних проєктів.

Вперше ідея побудувати греблю з гідроелектростанціями на тому самому місці, де тепер стоїть ДніпроГЕС, виникла у 1905 році. Її запропонували інженери С.П. Максимов та Г.Й. Графтіо. Однак, здійснити цей грандіозний на той час задум завадила Перша світова війна. На довгі роки країна поринула у війну, революції та руїну.

На самому початку 20-х років ХХ століття Олександрівськ (нині Запоріжжя) завмер на порозі великих змін. Він переживав чи не найгірші свої часи: після революцій, громадянської війни та постійного переділу влади зупинилась більшість заводів. Мости, які забезпечували постійний транспортний зв'язок між берегами Дніпра, були зруйновані. Через воєнні дії, епідемію тифу та голод від посухи, кількість мешканців міста скоротилася майже вдвічі. Зміни на краще почалися тут в епоху індустріалізації, коли Олександрівськ став однією з найперших та найважливіших ланок перспективного плану електрифікації країни. 

Проєкти майбутньої електростанції на Дніпрі пропонувалися один за одним. Однак, оптимально вирішити проблему Дніпра вдалося Івану Гавриловичу Александрову, який, вивчивши всю інформацію, зібрану його попередниками, запевнив: «Пороги - не нещастя Дніпра, а його цінність». Александров розробив інженерно-технічний проєкт найбільшої у Європі гідроелектростанції. На виклик «таку кількість енергії нікому буде споживати»  професор відповів обґрунтованими розрахунками і довів, що ДніпроГЕС стане серцем промисловості міста та кузнею професійних кадрів.

Цікаво, що до проєктування станції долучилися не тільки вітчизняні фахівці, а й іноземці. Саме голові відомої на той час у всьому світі американської організації з проєктування та будівництва гідроелектростанцій, Х’ю Куперу (H.L.Cooper & Co), ми завдячуємо тим, що гребля має форму підкови. Також американський інженер наполіг, щоб греблю будували не з буту, а з бетону, з трикамерним шлюзом замість чотирикамерного.

У 1927 році було призначено персональний склад правління Дніпровського будівництва і у березні на Дніпрі закипіла робота. В районі селища Кічкас перші 16 грабарів розпочали земляні роботи. Незабаром до Кічкасу почали прибувати робітники з усіх куточків Радянського Союзу. У травні на Дніпробуді працювало 2000 людей, у червні – 6000, а у листопаді – вже 127000! Робітників наймали на біржах праці, серед відставних військових та селян. При цьому праця ув'язнених не використовувалась.

Прикметно, що 70 % дніпробудівців складала молодь. Розуміючи значення для будівництва кваліфікованих кадрів, керівництво Дніпробуду на об’єкті почало створювати загальноосвітні школи та курси з підготовки спеціалістів - машиністів, слюсарів, теслярів та інших фахівців.

Оскільки забезпеченість технічними засобами була вкрай низькою, спочатку більшість робіт на будівництві доводилося виконувати вручну. Але згодом Дніпробуд став одним з найбільш технічно забезпечених будівництв у СРСР.

«На Дніпробуді воля та розум людини змінюють фігуру та обличчя землі. Десятки та сотні робітників, які свердлять камінь берегів Дніпра електричними свердлами, підривають стародавню породу рідким повітрям, інші десятки переносять, перевозять з місця та місце сотні тисяч кубометрів землі, землю відшматовують залізні щелепи екскаваторів, вона здається легким прахом в руках людини, яка будує для себе нове життя…», - саме так описує свої враження від візиту на Дніпробуд письменник Максим Горький.

Для країни, яка пережила Першу світову та багаторічну громадянську війни, зведення такого масштабного об'єкту можна було порівняти з будівництвом єгипетських пірамід, адже будівництво вимагало величезної кількості матеріальних та людських ресурсів. Для реалізації проєкту була потрібна серйозна механізація і організація цілої низки допоміжних виробництв. На місці працювали механічні майстерні, лісопильня, завод із виробництва бетону, компресорні станції, було транспортне господарство. Під час будівництва прокладались залізничні шляхи до греблі та нових мостів.

Лісоматеріалами будівництво забезпечували Чернігівщина та Білорусь. Паровими кранами, екскаваторами, думпкарами – Сполучені Штати. Обладнанням для заводів – Німеччина, Швеція та Чехословаччина. Усі дев’ять турбін «Newport News» були замовлені у США. Також у Сполучених Штатах замовили п’ять генераторів фірми «General Electric». Ще чотири генератори для ДніпроГЕСу виготовив ленінградський завод «Електросила».

Згодом навколо Дніпробуду з’явився потужний промисловий комплекс, площею у  40 кв. км. Тут було збудовано завод листових сталей, алюмінієвий комбінат та завод Дніпроспецсталь. Так будівництво Дніпровської станції дало поштовх для створення унікального промислового комплексу країни, вирішило давню історичну проблему судноплавства по Дніпру, водозабезпечення міст та зрошення посушливих земель півдня України.

Проєкт зведення ДніпроГЕСу передбачав будівництво греблі через два острови в руслі річки Дніпро. Це дозволяло вести будівництво у кілька етапів, не перекриваючи саму річку, не створюючи обвідного каналу для пропуску води на період будівництва. Будівництво велося одночасно як з лівого, так і з правого берега до островів.

Вода, яка після будівництва станції піднялася на 40 метрів, давала можливість наскрізного судноплавства через шлюзи Дніпровської ГЕС. І головне – станція задовольняла апетити промислового комплексу в електроенергії за найнижчою у світі ціною.

1 березня 1932 року було введено в експлуатацію перший гідроагрегат, а через 8 місяців – 10 листопада, Дніпровську гідроелектростанцію зараховано до числа діючих підприємств. Потужність першої черги ДніпроГЕСу складала 310 тис. кВт. Тут працювало п’ять гідроагрегатів потужністю у 62 тисячі кВт кожен.

У день офіційного відкриття ДніпроГЕСу перші 10 тон продукції виплавив новий завод «Дніпроспецсталь». Найдешевша енергія, яку за припущеннями тогочасних скептиків «нікому буде споживати», почала подаватися і в інші промислові центри: Дніпропетровськ, Кривий Ріг, Нікополь, Дніпродзержинськ та на Донбас.

У січні 1939 року з пуском останнього, дев’ятого гідроагрегату, Дніпровська ГЕС досягла проєктної потужності у 560 000 кВт.

Так було збудовано найпотужнішу на той час гідроелектростанцію в Європі. І саме на правобережній скелі із назвою «Любов», звідки почалося будівництво станції, сьогодні знаходиться машинна зала - серце ДніпроГЕСу.

Грандіозне будівництво енергетичного об’єкту обійшлося країні в суму близько 100 млн. доларів. Увесь комплекс разом із проммайданчиком та Соцмістечком - в 400 млн.

З травня 1933 року по червень 1941 року ДніпроГЕС виробила понад 16 млрд. кВт-год електроенергії, завдяки чому країна заощадила більше 10 млн. тон палива.

18 серпня 1941 року до станції наблизилася лінія фронту. Мостом через старий Дніпро гітлерівські танки увірвалися на  Хортицю й почали обстрілювати місто. Увечері замінована переправа з Хортиці на лівий берег вибухнула від прямого потрапляння снаряду. Для ворога залишався єдиний шлях на Запоріжжя – гребля ДніпроГЕС. Надвечір бійці 247-ї стрілецької дивізії відбивали атаки на ДніпроГЕС з правобережжя, проте, коли ворожа танкова колона наблизилась до станції, за наказом представників Генштабу генератори було переведено в режим короткого замикання при виведених захистах, а кілька биків греблі підірвано. 30-метрова хвиля змила ворожі підрозділи. Разом з тим, постраждало місцеве населення та радянські військові формування.

Під час окупації до Запоріжжя з Німеччини прибули інженери, які мали майже всю технічну документацію ДніпроГЕС. Розбирати завали зігнали полонених. Суворо карали тих, хто уникав праці. Під час окупації на ДніпроГЕС було страчено близько трьох тисяч людей.

Фашистському режиму за два роки його панування так і не вдалося повністю пустити станцію в дію – у німців вийшло запустити тільки два генератори, які не могли працювати на повну потужність через низькій напір, який був наслідком пошкодження греблі.

Відступаючи наприкінці 1943 року, німці висадили в повітря машинний зал, пульт управління, все електрогосподарство та аванкамерний міст, але повністю знищити греблю їм не вдалося.

З 1944 року почалася відбудова ДніпроГЕСу. Світова практика не мала досвіду реконструкції зруйнованих гідротехнічних об’єктів такого масштабу. Однак, тисячам будівельників, переважна більшість яких були жінками, у важких умовах повоєнного часу вдалося за короткий термін відродити ДніпроГЕС. Відновлення станції почалося з прокладення між зруйнованими биками навісних мостів. Швидко було зведено тимчасову захисну дамбу. Тріщини в греблі «лікували» закачкою спеціального цементного розчину. Впродовж 1944-45 років було відновлено міст через шлюз. А влітку 1945 року свого довоєнного вигляду набув аванкамерний міст. У повоєнний час на відновленні ДніпроГЕСу було задіяно близько 50 тисяч осіб.

Однак, відбудову ДніпроГЕСу значно стримував той факт, що німці забрали з собою архів будівництва. Лише у 1945 році його знайшли у Чехословаччині і повернули до Запоріжжя.

3 березня 1947 року відновлений перший гідроагрегат станції  дав промисловий струм, а вже через три роки – 26 червня 1950 року було введено в експлуатацію останній, дев’ятий агрегат.

Відроджений ДніпроГЕС щороку постачав споживачам 3,5 млрд. кВт-год електроенергії, залишаючись найпотужнішою гідроелектростанцією Європи до 1956 року.

У 1964 році було прийнято рішення про розширення Дніпровської гідроелектростанції. Рівно через 37 років після урочистого відкриття ДніпроГЕСу,  10 жовтня 1969 року до греблі діючої електростанції почали добудовувати абсолютно нову електростанцію – ДніпроГЕС-2.

Цікаво, що будівництво велося практично в самому центрі міста в умовах обмеженого будівельного майданчика та безперервного транспортного руху. 25 листопада 1974 року пущено перший гідроагрегат ДніпроГЕС-2, а у 1980 році – восьмий агрегат. Сумарна потужність об’єднаного ДніпроГЕСу зрештою сягнула 1 538, 2 МВт.

За роки експлуатації обладнання, встановлене на Дніпровській ГЕС, морально та фізично застаріло, у зв’язку з чим було прийнято рішення про проведення його реконструкції. Перший етап реконструкції стартував у 1996 році і проводився за рахунок кредитних коштів Світового Банку Реконструкції та Розвитку, гранту Швейцарського уряду та власних коштів.

Перший етап реконструкції дозволив збільшити наявну потужність Дніпровської ГЕС-1 на 42 МВт, збільшити ККД агрегатів на 3% за рахунок чого забезпечив додатковий виробіток 100 млн. кВт-год електроенергії щорічно. Окрім того, підвищив керованість та надійність роботи обладнання ГЕС.

У 2007 році розпочато другий етап реконструкції, в рамках якого  було замінено 97 одиниць електрообладнання (силові трансформатори, роз’єднувачі, елегазові вимикачі, трансформатори струму, трансформатори напруги, обмежувачі перенапруги). Триває реконструкція гідроагрегатів. Вже пройшли реконструкцію 5 гідроагрегатів ГЕС-2. Наразі ведуться роботи з реконструкції двох гідроагрегатів Дніпровської ГЕС-1 та двох гідроагрегатів ДніпроГЕС-2. Реалізація проєкту II етапу реконструкції, який наразі триває, дозволить збільшити потужність станції до 1610,6 МВт.

Попри свою багату історію ДніпроГЕС і у 2020 році залишається флагманом української гідроенергетики та продовжує дарувати світло, тепло і затишок людям. Станція живе сучасним життям, рухаючись у ногу з часом та реагуючи на виклики сьогодення.

Пресслужба Укргідроенерго