Завдяки кому електроенергія потрапляє до ваших домівок? Ми зібрали історії працівників, які значну частину свого життя присвятили гідроенергетиці. Свою роботу подвигом не вважають, радше покликанням. Як потрапили в гідроенергетику  - у всіх історії різні: хтось марив цим з дитинства, хтось перейняв справу від батьків, а хтось потрапив випадково та знайшов улюблену справу. Проте у дечому вони все ж сходяться – про свій вибір чоловіки не жалкували ні дня, і продовжують гідно виконувати свій обов’язок навіть у такий складний для країни час.

Букреєв Анатолій

Кар’єра Анатолія – ровесниця незалежної України. 31 рік тому чоловік прийшов у гідроенергетику і не випадково. Певно, хист до цієї сфери йому передався від батьків, які у 1960-х брали участь у будівництві Середньодніпровської ГЕС. Починав електромонтером, але завжди прагнув до знань, тож згодом закінчив Дніпродзержинський державний технічний університет за спеціальністю інженер – електрик. Рік за роком Анатолій підвищував свій професійний рівень та розряд і наразі - обіймає посаду старшого майстра електротехнічного цеху Середньодніпровській ГЕС. Чоловік каже, за понад чверть століття компанія перетворилася на прогресивне європейське підприємство, зокрема, через регулярне оновлення та реконструкцію. 

«Змінилося, мабуть, все електротехнічне обладнання. Повітряні вимикачі замінені на сучасні елегазові, встановлені нові блочні трансформатори, нові генератори тощо.  Впроваджено безліч нових технологій та нової техніки. Реконструкція взагалі змінила станцію як з середини, так і зовні в найкращий бік», - підкреслює він.

У роботі Анатолій найбільше цінує колектив, інноваційність та можливість розвитку. А найважливіше в теперішніх умовах, каже, це швидко реагувати та усувати несправності. 

«Я відчуваю відповідальність за безпеку та добробут держави, як і будь-який пересічний українець. Наразі тисячі енергетиків докладають максимум зусиль, щоб країна була зі світлом. Всі усвідомлюють свою відповідальність  на енергетичному фронті», – наголошує Анатолій

Ашихмін Ігор

Життєвий шлях наступного героя гідний того, щоб ставити його у приклад: маючи бажання, можна досягти своєї мети. Ігор Ашихмін познайомився з гідроенергетикою ще в дитячому віці під час шкільної екскурсії на Канівську ГЕС. Тоді він ще не знав як цей день у майбутньому вплине на його життя. Тепер чоловік вже майже 32 роки працює там, куди колись вперше ступив ще юнаком. 

«Пам’ятаю той день у школі, коли нас всім класом повезли на екскурсію на Канівську ГЕС. Там мені сподобалось все: велич самої будівлі, потужне обладнання, турбіни, козлові крани та дуже красивий краєвид Канівського водосховища. Під час екскурсії нам цікаво розповідали історію будівництво станції  та,  як за допомогою греблі створюється напір води, яка потрапляючи на лопаті турбіни, змушує їх крутитися, а ті, своєю чергою, змушують обертатися вал генератора і виробляти електроенергію. Дізнавшись багато нового й перебуваючи під позитивними емоціями я вирішив, що обов’язково буду тут працювати!», - згадує він.

Кар’єру починав слюсарем 4 розряду, далі виріс до посади майстра І групи дільниці з ремонту гідротурбінного устаткування та маслогосподарства турбінного цеху.

«Турбінний цех – це серце гідроелектростанції. Як майстер дільниці я відповідаю за підлеглих. Хоча у всіх різні характери, та працюють, як одна злагоджена команда. Ціную в людях працьовитість, пунктуальність, чесність та вміння приймати рішення. Основним завданням для нашої бригади є забезпечення виконання в зазначені строки завдань з капітального й поточного ремонту устаткування та робіт пов’язаних з реконструкцією устаткування станції», - відмічає фахівець.

Тепер у чоловіка вже є свої діти, у яких також любов до гідроенергетики в крові. Старший син Артем вже десять років працює на станції слюсарем з ремонту гідротурбінного устаткування. Так в компанії утворилася нова династія гідроенергетиків. Та поки батько тримає енергетичний фронт, син стримує ворога на полі бою. З початком повномасштабної війни Артем вступив до лав ЗСУ.

Саволюк Василь

Наша наступна історія про людину, яка зробила свій внесок не лише в  гідроенергетику України, а й закордонну.  

Свій трудовий шлях Василь Саволюк почав у 1981 році електрослюсарем 3 розряду Дністровської дільниці. Його навички як кваліфікованого спеціаліста знадобилися навіть на іншому континенті. З 1998 по 2009 рік брав участь у будівництві ГЕС «Капанда» в Анголі, що в Африці. По звершенню контракту повернувся на Батьківщину та поновився в Укргідроенерго. Наразі чоловік працює провідним інженером дільниці релейного захисту та автоматики власних потреб цеху технологічної автоматики, захистів та зв'язку Дністровської ГАЕС. Окрім значних трудових досягнень, має активну життєву позицію: відзначений нагородою «Почесний працівник „Укргідроенерго“». Також є членом громадської організації ветеранів праці енергетики філії «Дирекція з будівництва Дністровської ГАЕС».

«Коли я розповідаю про свій трудовий досвід молодшим колегам, усі чомусь думають, що я з дитинства марив гідроенергетикою та свідомого до цього йшов. Насправді усе менш романтично. Я закінчив технікум за спеціальністю «Технік-електрик сільського господарства», потім пішов до армії. Коли повернувся, дізнався про велике будівництво на Дністрі, тож за прикладом брата та знайомих односельчан після армії одразу туди й приїхав. А змінювати свій вибір бажання ніколи не було», – розповідає Василь.

Закордонний досвід знадобився і в Україні. Чоловік брав участь у підготовці та пускових операціях гідроагрегатів № 1, № 2, № 3 та № 4 Дністровської ГАЕС. На сьогодні Василь займається обслуговуванням та ремонтом обладнання і систем, що, своєю чергою, забезпечує безперебійну роботу Дністровської ГАЕС. Своєю місією в житті вважає запустити третю чергу гідроагрегатів,  № 5–7 на Дністровській гідроакумулюючій станції та виховати гідне нове покоління гідроенергетиків. До речі, останнє, чоловікові вже вдалося. Син наслідує батька і тепер вони – колеги: Юрій працює інженером дільниці засобів автоматизації та збудження того ж цеху.

Пресслужба Укргідроенерго