Українська гідроенергетика потрапила під удар війни – окупанти захопили Каховську ГЕС, намагалися захопити Київську. Працювати на цих стратегічних об'єктах – ризиковано. Але самі гідроенергетики кажуть – навіть думки не мали полишати роботу. Тому що вона – це в першу чергу про безпеку всієї держави. Своїми історіями з Kosatka.Media поділилися працівники різних підрозділів компанії Укргідроенерго, головного гідрогенеруючого підприємства нашої держави.
«Наша робота в цілому майже військова» - Анатолій, виконує керівну технічну роботу на ГАЕС
Коли почалися перші вибухи, о п'ятій ранку чи о пів на шосту – я якраз збирався на роботу. У мене трохи шибки затряслися.
На роботі вже дізнався, що на нашу державу напали.
Одна з найгірших звісток 24 лютого – про захоплення окупантами Каховської ГЕС. Ми дуже переживали і досі переживаємо за колег, які там. Потім уже дізналися про напади на Київ, Харків, інші міста.
Думки покинути роботу не виникло ні у мене, ні навіть у моєї сім'ї. Вони все розуміють.
Енергетика – фундамент для всієї економіки України. А гідроенергетика – її елітна частина. Бо це маневрові потужності, які складають основу. У нас є розвиток. Наш об'єкт експлуатується і має перспективу на подальшу розбудову. Як то кажуть – нещастя помогло.
23–24 лютого у нас саме проводилися випробування роботи енергосистеми України після від'єднання її від енергосистем РФ і Білорусі. Це було планове відключення для перевірки можливості роботи енергетики України у так званому ізольованому режимі, тільки на своє споживання і потреби. До слова, таке вже було у 2018 році: проводили подібний експеримент.
Цього разу в лютому мав бути перший етап випробувань, у червні – другий. І далі мало ухвалюватися рішення про продовження випробувань або об’єднання.
Ми відпрацювали нормально, на досить пристойному технічному рівні. І наш об'єкт зіграв не останню роль у цьому. І завдяки роботі дуже багатьох відомств, ми об'єдналися 16 березня з європейською енергосистемою.
Бути дотичним до таких серйозних справ, загальнодержавного рівня, організовувати ці роботи, і справлятися з тим обсягом задач, які є у нас в гідроенергетиці, – відповідально і почесно.
Наша робота загалом – майже військова. Тут дисципліна в першу чергу. Це пов'язано з безпекою людей. Гідроенергетика – це об'єкти підвищеної небезпеки, тому у нас досить серйозна організація роботи. Особливо щось перелаштовувати через воєнний стан не довелося, бо ми на цих рейках працюємо від початку.
У нас є, наприклад, бланки так званих високовольтних переключень. Це написана заздалегідь і затверджена керівництвом послідовність операцій, логічно пропрацьованих і осмислених. Одна людина зачитує пункти з цього бланку, а інша – повторює вголос отримані команди, виконує роботу безпосередньо і доповідає про виконання. І це обов'язково командна робота – двох чи й трьох, у деяких випадках, людей.
Але воєнні дії все ж внесли корективи. Наш об'єкт – це 2,947 млн кВт. Це найбільша по потужності з гідроакумулюючих електростанцій у Європі і шоста – у світі. Але зараз наші довгострокові серйозні плани щодо модернізації доводиться коригувати і переносити. А хотілося б виконувати їх сьогодні.
Другий момент – воєнні дії змусили нас, дещо спішним порядком, виконувати роботи, пов'язані з безпекою споруди, адже у нас значна частина об'єкта – у будівництві. І нам довелося впроваджувати резерви - потужні дизель-генератори, які би ми ще у звичному режимі довго вводили.
Але ми віримо в перемогу, віримо керівництву нашої держави, керівництву нашої компанії – тож наші плани будуть обов'язково реалізовані.
За мого життя не було ще такої об'єднуючої ідеї для держави, яка б так згуртувала народ, як зараз. Як кажуть, біда об'єднує.
До нас теж звертаються по допомогу і Нацгвардія, і тероборона. Ми жодного разу не відмовили і навіть не подумали.
Хочеться ще відмітити старанність фахівців нашого об’єкту, і це особливо помітно зараз, в умовах військового стану.
«Більше місяця цілодобово на роботі» - Анатолій, керівник оперативної служби ГЕС
Початок бойових дій мене застав удома.
А на роботі ми з нуля годин 24 лютого готувалися до від'єднання енергосистеми України від російської. Була розроблена ціла програма для подальших випробувань. Була низка пунктів, за якими ми мали проводити випробування на своїх машинах. Ми чекали цього моменту. Слідкували за частотою струму в мережі. Більше переживали – як поведе себе наша енергосистема.
Диспетчери повідомили, що все нормально, ми від’єдналися.
А близько п'ятої години почули звуки навіть не вибухів, а якихось хлопків. Пізніше вже дізналися, що то, насправді, почалися бойові дії.
О сьомій ранку виїхав на роботу. На заправках уже були черги.
У нас на території немає і не було бойових дій. Оперативний персонал працює у дві зміни. Графіки роботи ми не міняли, тому що немає проблем ні з доїздом на станцію, ні з персоналом. Ніхто не покинув Україну. Вся оперативна служба – 30 осіб – працюють згідно з затвердженим графіком.
Коли почалися бомбардування і сталися пошкодження ліній, керівництво розробило додаткові програми на випадок пошкоджень, розробило інструкції, пройшли тренування і інструктажі. Тепер готові і до роботи в умовах бойових дій.
Але психологічно, звичайно, важко. Навіть коли ранком приходиш на роботу – то персонал, який відпрацював ніч, перебуває у пригніченому стані. Всі переживають. Йдуть на роботу, залишають вдома сім'ї, і ніхто не знає, де будуть бомбити. Тому морально – так, важко.
І головний інженер, і я – чергували ночами для підтримки морального стану працівників. Головний інженер – взагалі більше місяця цілодобово був на роботі. Так ми переживали ці дні.
Що надихає? Наша робота – цікава і потрібна. Їхати ми нікуди не збираємося. Тому чекаємо перемоги і процвітання нашої країни.
«Ми на боці світла. Україна переможе» - Василь, працівник диспетчерської служби ГАЕС
У той день, коли почалася війна, я, як завжди, поїхав на роботу. Одним із перших прибув на робоче місце. Морально було важко. Але моя сім'я навідріз відмовилася евакуюватися, хоча ми - за 15 км від кордону з заходом, і можна було б виїхати.
А оголошення воєнного стану у нас якраз збіглося із роздільною роботою енергосистеми, коли ми відділилися від росії і білорусі. Воно наклалося у часі.
Ми готувалися, знали, що це буде непросто. Бачили, що відбувалося в державі напередодні. І я вже налаштовувався, що, скоріш за все, не від'єднаємося і повернемося назад.
Ми перейшли на 24-годинну робочу зміну. Але це тривало місяць і було пов'язано із комендантськими годинами – ми не могли здійснювати перезмінку. Зараз комендантський час зменшився і ми повернулися до 12-годинного робочого дня.
Найскладніше, що було і є в роботі і морально – невизначеність.
Щодо від'єднання енергосистеми – теж переживали. Але робили все, щоб наше обладнання було готове в будь-який момент підтримати енергосистему, бо це – наше основне призначення – аварійний резерв швидкого відновлення частоти і потужності в енергосистемі.
Після об'єднання з європейською енергосистемою в цьому плані стало трохи легше. Вже впевненіше себе почуваємо.
Але продовжуємо виконувати свою роботу, залишаємося на місцях. Це наше призначення – забезпечувати людей електроенергією. Ми хоч і в тилу, але це наш внесок у загальну роботу.
І, звісно ж, намагаємося підтримувати хлопців на передовій. І матеріально, і залишаючись на зв'язку. Наші хлопці зі станції також пішли і в ЗСУ, і в тероборону, і волонтерять.
«Війна чи не війна – на нас енергобезпека країни» - В’ячеслав, фахівець із обслуговування механічного обладнання ГАЕС
Звістка про війну і бомбардування застали мою родину під час омріяної відпустки в Єгипті.
Страшенно переживали, перші два дні був шок, ніяких розваг. Найважче було розуміти, що небо закрили, а я – хтозна-де, і немає можливості повернутися.
Але заради дітей вирішили все ж завершити відпустку і ходити на пляж. Спершу дітям нічого не казали. Хоча самим було дуже тривожно. Але ми в готелі були такі не одні.
Назад мали вилітати 28 лютого. Та довелося шукати інші варіанти, тому що з Єгипту квитків на Варшаву – найближче – ми просто не бачили і не могли купити. Допомогли знайомі через друзів поляки з німцями – придбали на всю сім'ю нам квитки. 4 березня полетіли на Берлін, далі автобусом до Варшави.
Дружина з доньками залишилися у Варшаві, з моїми друзями. А мені вдалося повернутися до Києва лише 7 березня, разом із волонтером із Британії, який віз гуманітарну допомогу. Я ще допоміг її розвезти.
Але хоч і з пригодами – я повернувся на роботу. Тому що весняний період – це якраз коли агрегати виводяться у планові поточні ремонти і треба виконувати свої обов'язки.
Воєнний стан – це коли основне обладнання у поточний ремонт не випускається, бо потрібно мати запас генеруючої потужності на випадки, подібні до тих, коли окупанти захоплювали ЗАЕС, ЧАЕС тощо. Довелося змінити графік обслуговування. Це не критично, але все ж зміни.
Звісно ж, станції під охороною. Змінився контрольно-пропускний режим, застосовані заходи, щоб зберегти енергооб’єкт в цілому, обладнання і людей.
А психологічно для мене особисто повітряні тривоги у місці бойових дій сприймаються інакше, ніж коли ти далеко від них. Звикаєш. У Києві ревуть сирени, але там є потужний щит протиповітряної оборони і наших Збройних Сил. Читаєш новини, бачиш, що відбувалось на Київщині, бачиш цей потік розстріляних машин евакуйованих. І коли повертаєшся на роботу – звісно, є стрес. Але організм пробує перелаштуватися на більш мирне життя, бо тут цього всього немає.
Але війна чи не війна – у нас є енергобезпека країни. Тому робота має виконуватися. Треба підтримувати обладнання у безаварійному стані.
Актуальні новини
- 116