Шкода, що поки що мовчить його улюблений баян, бо війна, особливо після повномасштабного вторгнення, люто відібрала настрій і бажання легко відтворювати почуту пісню чи мелодію. Самотужки опанувавши музичним інструментом і досі з приємністю згадує, як при вступі до культосвітнього училища натхненно грав «Київський вальс». Однак, не судилося: його, подолянина, доля закинула на навчання на Донбас – і так музикант за покликанням став муляром. Хоча згодом, серед непередбачуваних життєвих поворотів, таки довелося упродовж року бути завідувачем сільським клубом.

І ось уже зовсім скоро доля зафіксує 50 літ, як пов’язав її Володимир Михайлович із Новодністровськом, працюючи на різних підприємствах муляром і теслярем, а 9 з них невтомно та дуже відповідально трудиться двірником на Дністровській ГАЕС.

«Наш Михайлович – із тих працівників, – розповідає його безпосередній керівник, провідний інженер гідроцеху Тетяна Грамчук, – які не просто сумлінно виконують усі поставлені задачі, а й сам знаходять фронт робіт, аби на території завжди було чисто і охайно».

І до будь-якої підтримки своїх співробітників Володимир Михайлович завжди безвідмовний.

А болюче українське сьогодення, рясно сперезане ранами і слізьми, втратами і молитвами, зокрема вже й наслідками підриву Каховської ГЕС, проживає цей сивочолий чоловік, люблячий батько і дідусь по-особливому: в очікуванні бодай найменшої звістки про трьох своїх найрідніших – двох синів (один з них – колега по роботі) та онука, що кожен на своєму фронті боронять рідну землю від огидного ворога.

«Я намагався виховати в дітях чесність, порядність та любов до Батьківщини, – зізнається Володимир Михайлович, – всі троє мене не підвели і продовжують бути ще кращими».

Пресслужба Дністровської ГАЕС