Кіровоградщина стала надійним тилом для областей, які тримають фронт. Світловодськ з початку повномасштабного вторгнення росії активно допомагає переселенцям у всіх напрямках: продуктами, речами та житлом. Нині підтримувати один одного – найголовніше завдання кожного українця.

В місця присутності підприємств компанії Укргідроенерго, зокрема, їх центральні і західні регіони, евакуювалась велика кількість родин з територій активних бойових дій. Лише у Світловодській громаді на даний час зареєстровано понад сім тисяч осіб вимушених переселенців. У кожного своя історія, своя життєва ситуація… Але небайдужість і щирість світловодчан-гідроенергетиків щодо допомоги відкриває справжні людські цінності всупереч злу і насильству, яке прийшло до нас із сусідньої країни.

Співробітники Кременчуцької ГЕС від початку війни активно долучились до волонтерства. Вони допомагають ЗСУ, підтримують переселенців. Зворушливою видалась історія знайомства з родиною з Ірпіня у Наталії, працівниці гідроелектростанції.

«В березні наш водій Володимир зустрічав з потяга сина з родиною. Разом з ними до нашого міста евакуювалась ще одна велика сім'я. Наш колега, вночі, двічі повертався на залізничний вокзал (50 км від Світловодська) аби перевезти всіх людей, які тікали від війни, - розповідає Наталія. – А ранком він поділився новиною з нами. Після почутого я втратила спокій. Наступного дня, у суботу, вирушила на пошуки ірпінців. В одному з дитячих садочків міста, де розміщують переселенців, ми з подругою знайшли зовсім незнайомих, але вже таких рідних людей. Те, що я побачила, надовго закарбувалось у пам'яті: з кутка просторої ігрової кімнати на мене одночасно дивились злякані 8 дорослих та 4 дитячих очей. Перше, що я змогла сказати: «Хто у вас старший? Збирайтесь, підем до крамниці»! До мене підійшла жінка і, ніби соромлячись, сказала, що в неї немає шкарпеток. Моя подруга знімає з себе шкарпетки і віддає Світлані з Ірпеня. Ми обнялись, заплакали і пішли до магазину. Я купила всім шкарпетки, речі особистої гігієни, дещо з продуктів. Мене й по цей час хвилюють слова бабусі цієї родини: «В підвалі, в Ірпені, ховались від ворога, прожили 4 важкі дні. Харчів було обмаль, тому більше пили воду, а дітям залишали продукти. Дуже хотілось покласти в рота хоча б невеличкий шматочок сала. Спасибі тобі, донько, за доброту твою. Війна зруйнувала долі, але такі як ти людей рятують»… Відтоді, одним з гостинців для моїх нових друзів було і сало. У травні вони повернулись до свого рідного Ірпеня. Дуже важко було розлучатись з людьми, які за такий нетривалий період стали для мене рідними. Нещодавно поштою передала їм невеличку посилку, і звичайно смаколик для бабусі – сало. Ми спілкуємось, плануємо наші зустрічі після Перемоги. А вона обов'язково прийде і ми всі разом відбудуємо нашу вільну і незалежну Україну»! – зі сльозами на очах завершує свою розповідь Наталія.

Ось такі вони, невигадані історії простих українців. Нам болить біль інших людей. Ми близько сприймаємо чуже горе. Ми підтримуємо і захищаємо один одного. І як виявляється, для наших людей дійсно чужого горя не буває. А це значний здобуток.

Все буде Україна!

Інформація про діяльність компанії на офіційних сторінках в соціальних мережах Facebook, Telegram, Twitter.

Пресслужба Кременчуцької ГЕС