Енергетика в його родині — це як традиція: дід будував ГЕС в Україні та за кордоном, батько вже понад чверть століття працює начальником турбінного цеху на Канівській ГЕС, а молодший брат Сергій теж нещодавно став частиною команди. Сімейний підряд? Можливо. Але перш за все — справжнє захоплення.
З дитинства Володимир не відривався від техніки: розбирав іграшки, годинники, пульти — все, що потрапляло під руку. Часто — іграшки молодшого брата.
«Дякую батькам, що спокійно реагували на мої експерименти», — з посмішкою згадує гідроенергетик. — «Напевно, вже тоді вони розуміли, куди все йде».
Математика, фізика, КПІ — усе було логічно. А головне — свідомо. Вступив на факультет електроенерготехніки та автоматики спеціальність «Електричні станції», готувався самостійно, займався з репетиторами. Мета була чітка — і він до неї впевнено рухався. Після третього курсу вперше потрапив на практику на Канівську ГЕС — і закохався в цю справу остаточно.
Диплом захистив у 2010 році за темою реконструкції тієї ж гідроелектростанції, під керівництвом видатного науковця й практика в галузі гідроенергетики, доктора технічних наук, професора, заслуженого енергетика України — Поташника Семена Ізрайлевича, і вже того ж року став частиною команди як інженер, зробивши перший крок у професійній кар'єрі, яка з роками переросла у справжнє покликання.
«Пам’ятаю, як з головою пірнув у технічні інструкції, слухав колег, вчив усе на ходу, — розповідає Володимир. — Першим практичним досвідом в складі бригади було виконання сервісного обслуговування високовольтних елегазових вимикачів. Дуже швидко теорія перетворилась на практику».
А найбільше його захоплює модернізація: нове обладнання, сучасні технології, які змінюють енергетику щодня: «Про це можу говорити без зупину».
Для нього це не просто робота — це частина життя. «Я виріс у цій енергетиці. Іншого себе не уявляю», — каже Володимир.
Навіть у перші дні повномасштабного вторгнення він без вагань поїхав на станцію: разом з колегами будував блокпости, допомагав захищати об’єкт. А потім — відновлював роботу обладнання після обстрілів.
У червні 2024 року його професіоналізм і відданість справі були оцінені — Володимира призначили заступником начальника електротехнічного цеху. Системний, точний, технічно чіткий — і при цьому абсолютно відкритий.
Володимир Симоненко вірить: війна закінчиться, і ми не просто відновимо енергосистему — ми зробимо її кращою.
Пресслужба Канівської ГЕС
- 53