Європейський досвід управління річками на прикладі Рейну

Європейський досвід управління річками на прикладі Рейну

17-04-2018
Рейн є однією з найбільших європейських річок, по Рейну проходять кордони 6 держав. Річка бере початок в Альпах на висоті 2 412 м, її довжина від витоків до гирла становить 1 320 км, з яких 865 км припадає на Німеччину. У межах Німеччини розташовано близько 100 000 км² (54 %) від загальної площі 185 000 км² водозбірного басейну річки Рейн. Тому Рейн в цілому сприймають як німецьку річку. Основний рукав річки протяжністю 1233 км. На дільниці Базель / Райнфельден – Роттердам (протяжність 825 км, перепад висот 260 м) річка судноплавна практично протягом всього року. Початок — витік Переднього Рейну з озера Tomasee.

(За матеріалами відкритих джерел в Інтернеті)

1. Загальна інформація

Басейн річки Рейн ділять 9 держав (Німеччина, Швейцарія, Франція, Нідерланди, Австрія, Люксембург, Італія, Ліхтенштейн, Бельгія).

Верхній Рейн

Диво швейцарської природи – Руінаульта. Ця рейнська ущелина сформувалася завдяки оповзню, що відбувся десять тисяч років тому, під час якого на Передній Рейн звалилися мільйони кубометрів кам”яних брил.

Природний парк в верхів'ях Рейну

Середній Рейн

Ділянка долини Середнього Рейну довжиною 65 км між містами Бінген-на-Рейні та Кобленц включена ЮНЕСКО в Перелік Світової спадщини, при цьому було відмічено «неперервний еволюційний характер культурного середовища Середнього Рейну». Протягом всієї ділянки можна насолоджуватися лісовими краєвидами, мальовничими сланцевими кручами ( в тому числі романтична скеля Лореляй, біля якої за легендами чути шепіт Рейнської Діви), ошатними терасними полями та виноградниками, а над всім цим - замки, замки, замки...

Замки середнього Рейну

Рейський каньйон Rheinschlucht — улюблене місце місце для рибалки та подорожей на байдарках.

Особливості купання в Базелі — з водонепроникливими пакетами, в які складається верхній одяг.

Міста на Рейні.

Рейн має характеристики, схожі з Дніпром, протяжність його судноплавної частини приблизно така ж. Він має величезне значення як джерело водопостачання і як транспортна артерія.

Протягом багатьох століть Рейн штучно змінювався, це призводило в деяких випадках до негативних наслідків. Так, вже в XIII столітті корекція русла Нижнього Рейну призвела до зменшення його довжини на 23 км. Внаслідок цього зменшились запаси риби і відбулось падіння рівня ґрунтових вод, через що пересохли бічні протоки і скоротилася площа заплавних лугів і реліктового лісу. Також в результаті випрямлення річки на багатьох її ділянках збільшилася небезпека повеней. Ще 150 років тому Рейн був настільки ж мало судноплавний, як сьогодні Дніпро.

З французької сторони для забезпечення судноплавства був побудований Великий Ельзаський канал, в який відійшла значна частина рейнської води. На початку XIX століття на Верхньому Рейні були проведені масштабні гідротехнічні перетворення, що призвело до збільшення швидкості течії і зникнення ряду островів, а русло річки скоротилося ще на 82 км.

Зміни Рейну

Береги Рейну на більшості його довжині викладені каменем, що запобігає розмиву берегів навіть при великій воді. Щоб звести до мінімуму заносимість річки донними відкладеннями, на багатьох її ділянках насипані спеціальні поперечні підводні дамби, їх називають «кріб». Вони допомагають організувати течію річки так, щоб пісок не осідав, а русло промивалося.

Таким чином, Рейн для розвитку судноплавства історично пішов шляхом «затіснення» річки в каменеві канали, на Дніпрі ж для судноплавства та забезпечення водою було створено каскад водосховищ. Оскільки Рейн фактично не мав регулювання стоку, це призводило до великих збитків. Протягом останніх десятирічь продовжують виконуватись великі обсяги робіт з його поглиблення, очищення русла, будуються греблі і водосховища.

Рейн під час паводку

У багатьох місцях влаштовані водосховища для регулювання стоку для водоспоживання та річкового транспорту, наприклад, Bassin de compensation de Plobsheim в Ельзасі. Внаслідок цього річка працює як ефективна транспортна гілка: щорічно по ній перевозиться близько 240 млн т різних вантажів. Водночас обсяг зарегульованості стоку не забезпечує захисту від повеней, тому в програмі «Рейн 2020» передбачена велика кількість заходів з цього питання.

На Рейні розміщений великий каскад ГЕС із 27 станцій загальною потужністю близько 3000 МВт, створення якого було завершено в 1978 році. Однак, в більшості своїй, ГЕС каскаду не мають істотних водосховищ і не можуть здійснювати регулювання стоку.

Класична рівнинна ГЕС на Рейні

Модернова архітектура ГЕС Keselstrasse

Відтворення природного рельєфу рибоходами ГЕС Kembs

2. Охорона навколишнього середовища

2.1. Основні відомості

Головним органом є Міжнародна комісія із захисту Рейну (далі – ICPR). У складі учасників: Швейцарія, Франція, Німеччина, Люксембург, Нідерланди, Європейське співтовариство.

Основні завдання Комісії:

  • підготовка міжнародних програм і досліджень по моніторингу та використання їх результатів;
  • винесення пропозицій по індивідуальних вимірах і програмах вимірів;
  • координація планів попередження і сповіщення сторін, що задіяні у співпраці;
  • оцінка ефективності заходів, що вживаються;
  • інформування громадськості про стан ресурсів річки Рейн і результатів роботи Комісії.

ICPR створена в 1950 р., її статус підтверджено на підставі Бернських конвенцій. Конвенції не наділяють ICPR якими-небудь повноваженнями щодо укладення і виконання обов"язкових угод. Такі повноваження надаються національним законодавством і законодавством ЄС.

Робота ICPR почалася в 1950 році і відтоді перетворилася на дуже успішну співпрацю без яких-небудь серйозних юридичних зобов"язань. Крім того, діяльність ICPR є основою сучасного водного законодавства ЄС.

Основні віхи діяльності ICPR:

  • Перша Бернська конвенція (1963 р.)

В результаті першої зустрічі були укладені угоди з таких питань:

аналіз забруднення водних ресурсів;

гармонізація програм і методів ведення моніторингу;

обмін даними моніторингу;

розробка заходів щодо захисту водних ресурсів.

  • Рейнська конвенція 1976 року про хімічні речовини і Рейнська конвенція по хлоридах («Соляна угода»)

 

  • Прийняття Плану дій щодо повеней в 1998 році

В грудні 1993 року і січні/лютому 1995 року сталося декілька сильних повеней. У відповідь ICPR розробила і в 1998 році розробила План дій з повеней.

  • Друга Бернська конвенція (1999 р.)

 

  • Цілі – стійкий розвиток екосистеми басейну річки Рейн, шляхом здійснення таких рішень:
    • підтримка і поліпшення якості водних ресурсів;
    • підтримка, поліпшення і відновлення природних функцій водних ресурсів;
    • збереження біологічної різноманітності популяцій;
    • забезпечення раціонального управління водними ресурсами;
    • забезпечення виробництва питної води з водних ресурсів Рейну;
    • відвертання і захист від повеней з урахуванням екологічних вимог;
    • допомога у відновленні Північного моря у поєднанні з іншими заходами з його охорони.
  • 18 незалежних громадських організацій мають статус наглядачів, зокрема: Асоціація виробників питної води, Захист від повеней, Охорона/консервація навколишнього середовища.

Основні завдання сторін, що беруть участь у діяльності ICPR:

  • розширювати спільну співпрацю і звітувати про виконані дії;
  • проводити програми моніторингу і дослідження, затверджені Комісією;
  • визначати причини і відповідальні сторони за забруднення водних ресурсів;
  • ініціювати автономні дії, необхідні для захисту водних ресурсів річки Рейн;
  • у разі аварії або іншого інциденту приймати дії відповідно до планів сповіщення та попередження, які координуються Комісією.

Конвенція по захисту Рейну застосовується до:

  • річки Рейн;
  • підземних вод, що взаємодіють з Рейном;
  • водних або наземних екосистем, що взаємодіють або могли б взаємодіяти з Рейном;
  • площі водозбору Рейну, в тій мірі, в якій її забруднення шкідливими речовинами створює негативний вплив на Рейн;
  • площі водозбору Рейну, в тій мірі, яка важлива для запобігання і захисту від наслідків паводків на Рейні.

2.2. Соляна угода

У 1976 році була прийнята конвенція по захисту Рейну від забруднення хлоридами від видобувної промисловості («Соляна угода»). Відходи повинні були зберігатися у французьких калієвих шахтах. Обговорення та узгодження плану заходів зайняло багато років. У 1991 р. був підписаний протокол до цієї Соляної угоди, ключові пункти якого є:

  • додаткові заходи щодо зберігання, коли рівень хлоридів на німецько-голландській межі перевищує 200 мг Cl‐/л,
  • спеціальні заходи в польдерах району Wieringermeerpolder в Нідерландах, щоб засолена вода не потрапляла в озеро Вартість заходів мала взята на себе Німеччина (30 %), Франція (30 %), Швейцарія (6 %) і Нідерланди (34 %).

2.3. Рейнська програма дій

1 листопада 1986 року на Рейні сталася одна з найбільших в Європі екологічних катастроф – пожежа на хімічному заводі фірми «Sandoz» у швейцарському Базелі. Це призвело до скидання в річку 30 тонн пестицидів, ртуті та інших хімікатів. Рейн набув червоного кольору, людям в районі річки було заборонено виходити з дому, в деяких містах ФРН були закриті водопроводи. Місцеві жителі використовували привізну воду в цистернах. Протягом 10 днів забруднення досягли Північного моря. Внаслідок, за деякими оцінками, загинуло півмільйона риб, деякі види повністю зникли. В 1987 році була прийнята міждержавна «Програма дій – Рейн», розрахована до 2000 року.

Програма «Рейн 2000»

Цілі та заходи програми:

  • забезпечення якості питної води;
  • скорочення забруднення для 60 «пріоритетних речовин» (кадмій, свинець, ртуть, діоксини, пестициди, нітрати, фосфати, хлориди): скорочення до 50–70 % в період 1985–1995 рр.;
  • спорудження резервуарів для збору забрудненої пожежею води;
  • системи попередження і сигналізації;
  • відновлення навколишнього середовища;
  • програма «Лосось 2000».

Основною метою програми «Лосось 2000» було повторне заселення лососевих риб в Рейн. Мета здавалася амбітною, оскільки в 1885 р. в річці було спіймано близько 250 000 лосося (історичний рекорд), то з кінця 1950 р. лосось в Рейні зник. В очистку тільки верхнього Рейну і Боденського озера Німеччина, Швейцарія та Австрія вклали понад 5 млрд марок ФРН (в цінах 1970 р.), які були спрямовані в основному на очистку води в точкових джерелах забруднення або на ліквідацію ряду з них. Зупинення роботи ГЕС або демонтажу їхніх гребель не передбачалося.

Зусилля, спрямовані на ліквідацію наслідків аварії поблизу Базеля, незабаром принесли успіх. Якість води значно покращилася, і вже в 1988 р. в одній із приток Рейну, був спійманий перший лосось, і відтоді їх кількість безперервно зростала. У 2000 р. у гідровузла Іффецхайм поблизу Баден-Бадена, нижній із 10 гребель на Рейні між Базелем і Північним морем, були побудовані найдовші в Європі «рибні сходи» (рибохід) для мігруючих на великі відстані риб. У 2001 р. в Рейні був зареєстрований 31 вид риб, в тому числі лососевих і оселедця, які вважалися в Рейні вимерлими. Поліпшення якості води позначилося й на інших видах живих організмів, на цей час різноманіття видів тварин в Рейні майже таке ж, як на початку XX століття.

Нові рейнськи рибоходи для повернення лосося

3. Пониззя Рейну. Проект «Дельта»

Століттями Нідерланди з тривогою дивилися на дельту Рейну, тому що там існувала небезпека повеней як з боку річки, так і моря. Всі успіхи в створенні польдерів на півночі (водосховища непостійного накопичення води, что заповнюються тольки під час паводку) не заглушають тривоги жителів дельти Рейну, які попереджали про небезпеку. Тут знаходилися найбільш вразливі місця уздовж захисних дамб протяжністю 1670 кілометрів, де в минулому траплялися і найважчі катастрофи. У 1421 році повінь змила 70 селищ, загинули 100 000 чоловік. У 1532 році відбулося наступне повінь. У 1570 році море знову здобуло перемогу над людиною, а в 1634 році призупинило розквіт світової держави, якою була Голландія в XVII столітті. Тисячі квадратних кілометрів території разом з урожаєм і будівлями були затоплені під час повені навесні 1825 року. Такі стихійні лиха повторювалися протягом століть.

Восени 1952 року нідерландський міністр транспорту і водного господарства доручив спеціалізованому проектному інституту вивчити можливість перекриття одного з великих рукавів дельти Рейну. Геологічні і гідрологічні дослідження не припинялися, і раптом море втратило терпіння. Страшні кадри катастрофи, що обрушилася в лютому 1953, показувалися по телебаченню і обійшли екрани всього світу. Державні діячі висловлювали нідерландським послам співчуття у зв"язку з національною трагедією, Червоний Хрест передав одяг і продовольство. А що відбувалося в самій "країні, захищеної дамбами"? Роками чекали обговорення проекти раптом удостоїлися підвищеної уваги. Все прийшло в рух: міністерства, економісти, проектувальники, будівельні фірми. Вже на двадцятий день після катастрофи було створено спеціальну комісію, яка оперативно розробила проект комплексного захисту польдерів в Зеландії та Північному Брабанті, а також в Південній Голландії та Утрехті. У ці чотири провінції при адміністративних органах були призначені уповноважені, наділені правами приймати рішення і відповідали за виконання вимог і наказів урядової комісії.

Предметом публічних дискусій стало принципове рішення: чи треба обмежуватися тільки зміцненням дамб, що зводяться в дельті, або ж перекрити її потужними дамбами, що перешкоджають надходженню морських вод. Урядова комісія разом з гідрологічних інститутом в Делфті майже рік вивчала обидва варіанти. У підсумку перевага була віддана другому проекту, звичайно, за умови збереження підходів до портів Роттердам і Антверпен.

Комісія назвала свій проект "Дельта" і 5 листопада 1957 року представила його нідерландському парламенту для схвалення. Парламент прийняв проект і видав знаменитий закон, який визнав весь дорогий проект "Дельта" державною справою особливо важливого значення. Так було узаконено будівництво дамб на чотирьох рукавах дельти - або на чотирьох морських затоках - Харінгвліт, Гревелінген, Східна Шельда і Вергата, потім зведення третьої, так званої вторинної дамби в Зандкреке, Гревелінгене і Волкераке і, нарешті, створення гігантського загородження від повеней на річці Холландсе-Ейссел для захисту великих польдерів у Делфта і Гауді.

Проект «Дельта» – проект зі створення захисних конструкцій на південному заході Нідерландів з метою захисту земель в дельті Рейну від повеней. У ході проекту, реалізація якого тривала з 1950 року по 1997 рік, було створено декілька гребель, шлюзів і штормових бар"єрів. Проект є одним із найбільших кроків, зроблених Нідерландами в захисті від повеней. Більш того, масштаб проекту (2,4 тис. км основних і 14080 км допоміжних гребель, а також більше 300 будівель) робить його одним із найбільших інженерних проектів у світі. Через глобальні кліматичні зміни і супутні їм підвищення рівня моря, дамби потрібно добудовувати у висоту і ширину. Необхідний рівень захисту і вартість його забезпечення залишаються постійною темою для обговорення. У 2010 році проводились роботи зі зміцнення гребель на берегах Східної та Західної Шельди, була виявлена недостатня міцність існуючих передніх стінок і необхідність їх заміни. Ці роботи виконувалися з 1996 року до 2015 року.

Oosterscheldekering – захисна споруда в західній частині Східної Шельди між островами Норд-Бевеланд і Схаувен-Дейвеланд. Призначена для захисту Нідерландів від повеней, є найбільшою з 13 гребель проекту «Дельта», розташованих в дельті Рейну, Мааса та Шельди.

Для того, щоб залишити Східну Шельду відкритою, треба було або звести 150 км зміцнюючих береги гребель або ж, як і було вирішено в 1975 році, звести штормовий бар"єр завдовжки 4 км з бічними греблями завдовжки 5 км.

Східна Шельда - це важлива природна область. Сюди приходять на нерест косяки морських риб, тут мешкають рідкісні види птахів, дно затоки славиться різноманітністю морської флори і фауни. На узбережжі у Ірсеке великі плантації устриць, і по всій Східній Шельде під час відливу можна збирати смачних молюсків. З перетворенням цього рукава в прісноводне озеро специфічні природні умови в корені змінились: морським птахам і равликам нікуди буде переселитися, і риба не піде на нерест в південну частину Західної Шельди, де вода забруднена нафтопродуктами.

Навколо дамби в Східній Шельде розгорнулися запеклі суперечки. У конторах і парках, в кафе і тютюнових лавках, в машині і поїздах обговорювалася доля Східної Шельди. Відбувався збір підписів, демонстрації протесту на судах по Східній Шельде і всьому узбережжю країни, телевізійні. І в 1973 році міністр транспорту і водного господарства призначив спеціальну комісію, яка повинна була зважити всі аргументи фахівців з екології та охорони навколишнього середовища. Після шести місяців засідань, обговорень в університетах і науково-дослідних інститутах у березні 1974 року комісія рекомендувала голландському уряду внести зміни в проект "Дельта" і не порушувати зв"язок Східної Шельди з морем. Вона запропонувала будівництво дамби з декількома десятками проходів, оснащених розбірними перемичками.

Це була не повна поступка, а компроміс. Фахівці з охорони навколишнього середовища і власники плантацій устриць вимагали звуження гирла рукава і з"єднання Східної Шельди з морем. Проти були результати випробувань гідротехнічних моделей: звуження гирла не знизило б ризику підйому води в Східній Шельде вище критичного рівня. Крім того, не на користь висновків комісії була незавершена швидкісна транспортна магістраль, яка вела з Гааги і Роттердама в центр Зеландії Мидделбург і далі в Зеув- Вландерен

Аргумент на користь перекриття Східної Шельди надала сама природа: взимку 1973-74 роки черговий шторм розбушувався і обрушив на Зеландію такі маси води, що лімнографи п"ять разів реєстрували перевищення нормальних показників рівня води майже на чотири метри. П"ять разів море загрожувало, п"ять разів давало зрозуміти, що повінь 1953 року - це не тінь минулого, а цілком реальна небезпека. На цей раз шлях морським хвилям перегородили дамби, тільки Східної Шельде випала нагода випробувати міцність дамб у внутрішніх районах. Вони виявилися готові до відсічі. Крім того, дамба Брауверсхавенсдам стала на шляху хвиль і перешкодила підняття рівня в рукавах Гревелінген і Східна Шельда. Тим самим натиск морської стихії на дамби островів Дёйвеланд, Оверфлакке і Сінт-Філіпсланд був ослаблений.

Загроза лиха підштовхнула до дій в той самий момент, коли вже лунали голоси, які вимагали повного припинення реалізації проекту "Дельта". Беручи до уваги економічні проблеми країни, ця вимога була на руку тим, хто стояв при владі в країні. Одночасно комісія визнала виправданість побоювань натуралістів і екологів: ізоляція Східної Шельди від моря призведе до ліквідації великих природних заповідників на північному заході Європи. Вона переконалася в тому, що перекриття деяких рукавів дельти вже викликало переселення численних колоній морських птахів на решту невеликих ділянок маршів і ват, що риба втратила природного середовища для нересту і розвитку малюків, а розведення устриць неможливо перенести в інші провінції Нідерландів.

Комісія виклала свої міркування парламенту країни. Друга палата після тривалих дебатів 20 листопада 1974 прийняла рішення всього вісьмома голосами (75 проти 67) про зміну завершального етапу проекту "Дельта". Дамба на Східній Шельде захищатиме від повеней, але разом з тим забезпечить пропуск морських вод, і таким чином значна частина рукава стане резервуаром, заповненим солоною водою. З державного бюджету віделялісь кошти на будівництво двох наступних допоміжних дамб, призначених регулювати стік прісноводних і солоних акваторій в дельті Рейну. Як виявилося, це був не останній компроміс. Після багаторічних суперечок, нарешті, було вирішено: берега в гирлі Східної Шельди з"єднають насипні дамби і шлюзи. Якщо дивитися з півночі на південь від Схаувена до Норд-Бевеланда, видно, що дамба починається з 17 шлюзів, до них приєднується коротка ділянка насипної дамби, потім слідують 16 шлюзів, далі йде порівняно довга насипна дамба через мілину в середині рукава і, нарешті, на півдні в районі найбільших глибин розміщені 33 шлюзи. Таке розташування водопропускних перемичок відповідає характеру течії в Східній Шельді, і навіть поверхневе знайомство переконує в тому, що сильна течія в найбільш глибокій частині може розмити дно під гідротехнічними спорудами.

Устриці Ірсеке допомогли зоологам вирішити проблему: для нормального життя цих молюсків цілком достатня різниця рівня води в 2,7 метра, яку вдасться створити за допомогою порогів. Потім гідрологи провели експеримент на моделі дельти в інституті Делфта і встановили, що в гирлі Східної Шельди при відкритті шлюзів затоплюється площа в 18 тисяч квадратних метрів.

Але тільки грунтовне технічне обгрунтування дозволить зрозуміти і охарактеризувати деталі і специфіку гідротехнічних споруд в дельті Рейну. Наприклад, насипні дамби покояться на підставах, "витканих" з товстих синтетичних джгутів. Вони залиті шаром спеціального асфальту і втиснуті в морське дно вагою дамби. Такі "килими" - не новинка, тому що великі мати із прутів укладали на морське дно під дамби і в минулому. Процес будівництва виглядає так: судно тягне по дну спеціальну важку машину на колесах, яка розгортає "килим", одночасно притискаючи його до дна. З другого судна "килим" синтетичних джгутів заливається шаром асфальту, а третє судно утрамбовує в основу дамби баласт, найчастіше це невеликі камені і пісок. Потім дамбу заливають асфальтом, включаючи і саму верхню частину та частину звернену в бік Рейну. Асфальт посипають дрібним щебенем, і сонце його не розтоплює. Асфальтове покриття дамби в тих місцях, куди проникає морський прибій, укріплено пластмасовою та металевою сітками. Нерідко таке покриття занурене в море на кілька десятків метрів.

Штучне озеро у Харінгвліта - це резервуар прісної води. Воно відразу стало популярним місцем літнього відпочинку. Тут паркуються автотранспорт, озеро перетинають яхти і віндсерфінги різних кольорів, це царство спокійній чистої води і теплого сонця. Рівень води в озері знаходиться під наглядом двох контрольних станцій і комп"ютера; під час відливу визначають, скільки річкової води треба спустити в море. Оскільки при відкритих шлюзах морська вода чинить тиск на дамбу з боку річки - вона важче прісної і рухається по дну - спеціальні насоси після закриття шлюзів повинні відкачати її назад в море. Коротше, ставиться завдання регулювання водного режиму в прісноводому озері.

Якість води в озері контролює очисна станція, її пропускна потужність до 100 000 літрів питної води в секунду. В районі Роттердама і його околицях в останні роки були великі перебої з питною водою, тому що морська вода доходила по Ньіве-Ватервег і Льоку до самих очисних споруд, які були призначені тільки для обробки прісних вод.

В остаточному варіанті чотирикілометрова секція греблі має величезні шлюзові механізми, що зазвичай відкриті, але закриваються за несприятливих погодних умов. Бар"єр складається з 65 бетонних колон заввишки 35 м – 38,75 м і вагою 18 тис. тонн кожна, які розташовуються трьома группами між берегами та двома відмілинами. На колони кріпляться сталеві ворота шириною 42м.

Роботи почалися в квітні 1976 року і були завершені в червні 1986 року, хоча дорога по греблі була прокладена лише в листопаді 1987 року. Для спрощення процесу будівництва посередині естуарію був насипаний острів Нелтье-Янс, пізніше використаний як освітній центр для відвідувачів і база технічного обслуговування греблі. Кінцева вартість штормового бар"єра становила 2,5 млрд євро (у перерахунку на сучасні гроші), офіційне відкриття відбулося 4 жовтня 1986 року в присутності королеви Нідерландів Беатрікс.

4. Недержавні ініціативи

Активісти боротьби за чистоту Рейну виступають із додатковими ініціативами. Великі проекти по ренатурації річки досі існують, щоправда, тільки на папері. На шляху реального втілення перебуває на цей час тільки одна спільна швейцарсько-австрійська ініціатива, а саме, проект «Rhesi», мета якого відродити Рейн і одночасно захистити від катастрофічних повеней 300-тисячне населення регіону між місцем відразу після Князівства Ліхтенштейн, де річка Іль впадає в Рейн, до Боденського озера. Вартість проекту оцінюється в 600 млн франків. Цей проект, коли восени 2012 року громадськості були представлені два його варіанти, викликав загальне невдоволення. Деякі відразу висловили побоювання, що екологічне рішення проблеми призведе до втрати багатьох джерел питної води і приблизно 450-ти гектарів орних земель. У зв"язку з цим вченим були замовлено подальші дослідження, а можливу дату початку проекту перенесено на 2019 рік.

Але іноді ініціативи активістів досягають результату, наприклад, в березні 2012 року на референдумі (так звана ініціатива Франца Вебера) виборці Швейцарії виступили за обмеження кількості дозволів на будівництво додаткових квартир і будинків, які використовуються в туристичних регіонах для здачі в оренду відпочивальникам. Таким чином, в туристичних регіонах будівництво нових будинків для відпочинку не повинно перевищувати 20 % від ділянок під забудову в общині. На сьогодні понад 500 туристичних громад перевищують цей рівень, внаслідок чого перестали видаватися дозволи на нове будівництво, окрім будівель, призначених для постійного проживання.

Ось такий він Рейн – артерія, що надала життя та розвиток багатьом народам, які потім стали об”єднаною Європою. Сподіваємося, вони повертають Рейну свої борги.

Програма «Рейн 2020»

У зв”язку з успішним завершенням програми «Рейн 2000» країнами басейну Рейну укладена нова угода по Рейну, яка з 01.01.2003 започаткувала програму «Рейн 2020», розроблену на засадах сталого розвитку та принципах «Річці потрібно місце».

У фокусі конкретних заходів продовження екологічних напрацювань перебуває запобігання і захист від повеней, у тому числі:

  • 10 % зниження ризику нанесення шкоди і 25 % зниження до 2020 р.;
  • підвищення обізнаності про повені;
  • покращення систем попередження про повеневі заходи;
  • підвищення затримання води шляхом реактивації районів затоплення;
  • підтримка та зміцнення дамб;
  • складання карт ризиків затоплення (для просторових проектувальників).

Роботи тривають.

Поділитися: