Володимир Поляков, електрогазозварник Каскаду Київських ГЕС і ГАЕС, — один із ліквідаторів. У Чорнобиль він потрапив ще до аварії: у 1983 році розпочав працювати на будівництві шостого енергоблоку.
«Жили в гуртожитку в Чорнобилі, щодня їздили автобусом у Прип’ять. Робота була звичайна і зрозуміла: зварювали деталі, монтували конструкції для систем охолодження, згодом перейшли на третій блок — міняли трубопроводи, прокладали нові», - розповідає Володимир.
Каже, тоді ніхто не думав про ризики — просто робили свою справу.
«Ми були молоді, сповнені сил і віри в завтрашній день. Кожен сумлінно виконував свою роботу, і ніхто навіть не здогадувався, яка небезпека вже стоїть на порозі. Пам’ятаю той ранок: усе було як завжди — збори, дорога на роботу… І раптом — як грім серед ясного неба — звістка про аварію. Думки розбігалися, руки не слухалися, а в голові — лише тривога і нерозуміння. Ми тоді ще не знали, що поруч із нами вже причаївся невидимий ворог, тихий і безжальний — радіація. У місті почалася евакуація… Але ніхто навіть не уявляв, що це прощання — назавжди», —згадує гідроенергетик.
Разом з іншими працівниками Володимир змушений був залишити станцію. Певний час він не працював, але згодом повернувся — туди, де вирувала боротьба з наслідками катастрофи. Там, серед руїн і тривоги, він став одним із тих, хто власними руками будував захист від невидимої небезпеки: зварював металеві конструкції для спорудження саркофага, що мав укрити зруйнований реактор.
Нині Володимир вже 14 років працює на Київській ГЕС, але з сумом і болем згадує той день. Чорнобиль для нього — це люди, робота і день, після якого життя розділилося на «до» і «після».
Пресслужба Каскаду Київських ГЕС і ГАЕС
Актуальні новини
- 37