Яків Григорович 16 років працює на філії водієм. Але мало хто знає, що 36 років тому його, ще тоді працівника заводу «Карат» відправили у Прип’ять. Про трагічну подію дізнався по радіо. 

Аварія, що сталася 26 квітня 1986 року на четвертому енергоблоці ЧАЕС, стала однією з найбільших катастроф в історії людства. Трагедія розділила життя багатьох на «до» і «після», а назва мало кому відомого до тієї пори українського містечка перетворилася на синонім трагедії всесвітнього масштабу.

«Вперше у Прип’ять мене відправили першого серпня. Найбільше вражала і водночас лякала - відсутність людей у місті. Спустошені вулиці… На дитячих майданчиках вже не грались діти й не чутно було вуличного гомону. Все ніби завмерло і життя там зупинилось», - ділиться своїми спогадами Яків Григорович.

Чоловік розповідає, що в перші дні вивозили обладнання з заводу «Юпітер». При цьому заводі був гуртожиток де проживали ті, хто власне і ліквідував наслідки катастрофи. Саме робітників, що допомагали, згодом почав возити Яків Григорович. Загалом їздив до міста п'ять разів і залишався кожен раз в Прип'яті приблизно по 8-10 днів. 

Автобус кожного разу покидаючи місто ретельно обробляли.  Ураження  радіоактивними речовинами більш припадало на задню частину автобуса, тому інколи важко було до кінця все обробити. Сам Яків Григорович отримав випромінювання 19 мікрорентгенів. 

Наприкінці серпня Яків Григорович востаннє вивозив ліквідаторів з міста Прип’ять і вже ніколи більше туди не повертався:

«Тоді ніхто до кінця не усвідомлював увесь той жах, що коївся й усіх подальших наслідків цієї катастрофи. Проте, ми всі були налаштовані оптимістично. Роботи не боялись. Допомагали кожен, як міг».

Пресслужба філії «Каскад Київських ГЕС і ГАЕС»