Як і для більшості українців, спокійне, безпечне життя, ранок 24 лютого перевернув з ніг на голову:

«Прокинулись із чоловіком від вибухів, але не одразу зрозуміли, що трапилось», - згадує Оксана Василівна. - Я родом із Львівщини, тому прийняли рішення на деякий час поїхати в більш безпечне місце на Західну Україну, щоб прийти до тями та зібратись з думками. Дорога була надзвичайно виснажливою. Проте, весною все-таки повернулись додому у Вишгород. Відчувала, що тут буду потрібнішою».

На Каскаді Київських ГЕС і ГАЕС Оксана Юрчишин працює понад двадцять років. Її чоловік також працює на станції верстатником широкого профілю.

«Ми спочатку донатили фондам на підтримку ЗСУ, допомагали знайомим, які втратили роботу. Поступово з колегами почали купувати речі у госпіталь для бійців та людей на деокупованих територій», - згадує Оксана.

Жінка переконана що сил та енергії для допомоги тим, хто цього потребує у неі вистачить до Перемоги та вірить, що вона не за горами:

«Дуже часто люди думають, якщо у них немає можливості зібрати багато, то не варто навіть починати. Це не так. Навіть один невеличкий пакуночок ліків може комусь допомогти. Немає малої чи великої допомоги, «малих» чи «великих» волонтерів. Військовим потрібно знати, що у тилу є люди, за яких потрібно воювати. Їм потрібна ця підтримка. Навіть ті самі дитячі малюнки великого вартують. Це речі, які до сліз розчулюють військових. Як виявилося, ми здатні на потужні справи».

Пресслужба філії «Каскад Київських ГЕС і ГАЕС»