Валентина Саєнко, фахівчиня Кременчуцької ГЕС:

«Для нас із сестрою було великою радістю допомагати бабусі у передсвяткові дні. Підготовка до свят починалась заздалегідь, коли тримається довгий Великий піст. Останній тиждень перед Великоднем називали Білим. Пригадую, як саме на Білому тижні ми приїздили в село до бабусі аби разом підготуватись до свята: трусили сажу, білили стіни хати зовні і всередині, перемивали всі поверхні і прикрашали хату рушниками.

А потім, у Чистий четвер обов'язково, досхід сонця (бабуся казала), треба митися всій родині. Для цього користувалися настояною на освячених вербних гілочках водою. Також у четвер завжди пекли паски. Для нас це був якийсь неймовірний казковий ритуал: бабуся одягала «вихідне» вбрання, молилась і приступала до святої справи. Під час запікання пасок суворо забороняла усім домашнім «плутатись» під ногами і ходити біля печі, грюкати дверима та відчиняти їх, провітрювати кімнату. Вважалось, що через протяг тісто не підніметься. А скільки було радощів, коли нам дозволяли хоча б пальчиком доторкнутись до пасхального тіста і помісити його.

Ще одним важливим символом Великодня в нашій Наддніпрянщині були крашанки. Розписані і пофарбовані яйця (в більшості замоченим розчином лушпиння цибулі), які символізують сонце, життя і воскресіння.

Приготування до Великодня у нас завершувалось формуванням святкового пасхального кошика. В нього клали паску, крашанки, шматочок сала, сіль і воду. Покривали все вишитим рушником і дідусь вирушав до церкви на святкове богослужіння. В нашому селі церкви не було, тому чоловіки об'єднувались і їздили до церкви за 30 кілометрів. По поверненню дідуся з церкви, вся родина збиралась за святковим столом розговлятися. Трапезу розпочинали з пасхального освяченого яйця. Надовго в пам'яті залишились дідусеві слова, коли він повертавсь з церкви і запрошував до столу: «Дівчатка, прокидайтеся, вже церковні дзвони сповістили «Христос Воскрес!»».

Ці вікові традиції залишаються з нами на все життя, їх переймають і продовжують наші діти. Вони наші, рідні, українські, ніде не запозичені і ніким не нав'язані!»

Галина Кобинець, прибиральниця службових приміщень оздоровчо-профілактичного центру Дністровської ГЕС:

 «Ще з дитинства пам’ятаю, що на Великдень дідусь з бабусею, а потім і мої батьки окрім великодньої паски обов’язково пекли плесканку, запіканку з сиру, та клали її до великоднього кошика. У кошику також мали бути писанки, масло, сіль та корінь хрону, обовʼязково  із зеленим листям. А ще пекли бісквіт у формі ягняти, така форма була одна на все село, тому її передавали від хати до хати.

Щоб зробити писанки, ходили з дідусем у  поле шукати цікаві травинки і листя, яке примотували до яйця, а потім опускали в кип’яток з відваром цибулі, від чого писанки мали цікаві візерунки і готувались писанки, обов’язково  у четвер.

На недільну службу до церкви вся сім’я одягалась у нове вбрання, яке готувалось для цього заздалегідь. Після освячення кошика вся родина збиралась за святковим  столом , одна із писанок ділилась на стільки шматочків, скільки було присутніх членів  родини і починали трапезу саме з цього шматочка. А потім одну із писанок несли на цвинтар до могил померлих родичів.

Ці традиції святкування передаються у нашій сім’ї з покоління в покоління, так святкували наші діди й прадіди і так сьогодні святкуємо ми та наші діти, онуки. Ще пам’ятаю, що в неділю, після освячення кошиків молодь села збиралась біля церкви та співали гаївки, а в понеділок обливались водою і називався він «поливаним» понеділком, на жаль, до наших часів ця традиція в нашому регіоні майже не збереглась.»

Людмила Шайгородська, Дністровська ГАЕС:

«Вишивання дарує відчуття душевної гармонії, спокою та неабияке задоволення», — запевняє співробітниця  Дністровської ГАЕС, яка вже понад 16 років працює на станції фахівцем з підготовки кадрів та більше 25 років займається вишивкою.

Серед її рукотворів — понад 20 робіт,  вишитих хрестиком та бісером. Здебільшого це картини, які прикрашають оселю рукодільниці й ікони, серед яких — і її берегиня Людмила. А от сімейні вишиванки, котрі є неодмінним атребутом на особливе свято — Великдень — та  вишитий рушничок займають особливе місце серед вишитої краси, адже це — символ добра, любові, спокою та миру, який так потрібен для України.

Для фахівчиня вишиті обереги — не просто предмети декору, а своєрідний символ-захист. Щороку Людмила дотримується однієї й тієї ж традиції – несе святити пасочку, прикривши її рушничком із великодньою символікою, який вишила ще у мирні часи з надією на те, що великодній атрибут наповнить дім теплом, спокоєм та позитивною  енергетикою.

А за святковий стіл обов’язково всі одягають вишиванки, у яких живе магія рук майстрині.

На відстані душі й родинного тепла оживають крізь покоління у тих барвах бабусина і мамина любов, які і привили Людмилі любов до вишивання.

Тож, натхненна жіночою силою свого роду і вірою у щасливу долю своєї рідної землі, Людмила неодмінно таки завершить особливу вишивану картину, де зображена донечка з мамою, — після Перемоги!

Пресслужба Кременчуцької ГЕС