Про чинники, які вплинули на вибір професійного шляху, а також про особливості й важливість сучасних інформаційних технологій у гідроенергетиці розповіла інженер однойменної дільниці цеху технологічної автоматики, захистів та зв’язку (ЦТАЗЗ) Дністровської ГАЕС Наталія Шевчук.

– Інженерка комп’ютерних технологій – як наприкінці 80-х років проста дівчина з села могла пов’язати себе із такою професійною стезею?

–– Усе почало вимальовуватися якось випадково: сусід, людина з інвалідністю, навчивши мене грати у шахи аж до перемоги на районному рівні, неодноразово мотивував, що вчителів та бухгалтерів на той час уже вистачало, а от інженер-комп’ютерник –– це ж незвично, та ще й для дівчини! Вочевидь, ось так жіноча логіка знайшла своє втілення! Та і мамине шиття щоденне змалку геть не приваблювало своїм наступництвом, хоча посвідчення і навички швачки-мотористки таки дуже згодилися у житті –– і як жінці, і як матусі, і вже як бабусі двох чудових онучечок.

— А що іще такого незвичайного чи навіть пророчого згадується?

— Як малою дівчинкою їздила з матусею до райцентру (Бершадь, Вінницької обл. –– ред.) і на автовокзалі, почувши оголошення про відправку рейсу Бершадь—Чернівці неодмінно бігла дивитися, які ж то люди прямують до Чернівців (усміхається). Начебто доля ще тоді подавала знак, що життєва палітра заяскравиться фарбами саме у Чернівецькій області.

— І ось уже майже 20 років ви працюєте на Дністровській ГАЕС. Цей енергетичний місточок теж прокладався незвичайно?

— Так! Але спочатку на дев’ять років несподівано занурилася в… освіту — вчителювала у Новодністровській загальноосвітній школі №1, викладаючи працю, інформатику, фізику, креслення! Моя технічна освіта після закінчення вінницького вишу це дозволяла — мабуть, це був своєрідний стартовий майданчик, завдяки якому я отримала упевненість, досвід та, зрештою, відчула своє справжнє покликання.

— До речі, не маючи педагогічної освіти, ви таки вдало представили Новодністровськ на обласному конкурсі «Учитель року—2000»…

— Так, мені пощастило першою привезти у місто це звання в номінації «Інформатика», як і отримати кваліфікацію «Учитель вищої категорії».

— То як же отой місточок в енергетику?

— Як учитель інформатики я стояла біля витоків поширення інтернет-зв’язку у місті, завдяки тісній підтримці школи з боку енергетиків. Прикметно, що моя поява на посаді інженера АСУ (автоматизована система управління –– ред.) хоч і викликала чимале подивування працівників Дністровської ГАЕС, однак усі завдання згодом ставилися на рівні з чоловіками.

— Що доводилося виконувати?

— Допомагати опановувати комп’ютер колегам, обслуговувати телефонний зв’язок. Дуже запам’яталося, коли під час візиту на Нижньодністровську ГЕС період активного впровадження цифрових технологій, тодішній директор Анатолій Жук запропонував спочатку познайомитись із обладнанням буферної станції, як то кажуть, зсередини і наживо! А ще із вдячністю згадую, як мій безпосередній керівник, оцінюючи мою працю, зауважував: «У неї неабияка працездатність». Упевнена, це все –– завдяки досвіду роботи у школі, спілкуванню зі школярами.

— І ось сьогодні, ви із двома молодими колегами обслуговуєте понад 200 комп’ютерів, близько 100 принтерів, не говорячи вже про допомогу в роботі зі спеціальними програмами різним відділам Дністровської ГАЕС...

— Так, а ще — постійно вчимося, адже ІТ-технології стрімко розвиваються і сучасна енергетика вже нерозривно пов’язана із впровадження інновацій та цифрових систем у всі виробничі та адміністративні процеси. Крім того, оволодіваю юридичними й економічними аспектами, позаяк аналізую питання і стан оновлення відповідного обладнання, укладаю договори, планую витрати по нашій дільниці.

–– Дзвінки у дільницю ІТ лунають з різних приводів: як вдається себе опанувати перед черговою ситуацією?

–– Якщо ти знаєш свою роботу, то і впоратися тоді легко. І найголовніше: коли одразу даєш собі установку «Я це зроблю!», тоді відповідь і шляхи вирішення приходять вчасно.

— Не важко?

— У жодному разі! Навпаки: це завжди мотивує бути на рівні, крім того, поряд працюють колеги — мої колишні учні, яких я навчала азам інформатики, тож схибити не маю права. Однак, зізнаюся: я чимало свого часу тоді навчилася саме у своїх учнів, адже у когось вдома з’являлися більш сучасні комп’ютери, якісь новинки — мені було цікаво поповнити свої знання від вихованців. Знаєте, що згадується? Як на певному життєвому етапі змирилася і вважала, що учительська доля — уже назавжди, та, як то кажуть, ніколи не кажи: «Ніколи»!

— А як же між тим – рукоділля, з яким ви, Наталю, з дитинства були неодмінно пов’язані, маючи перед очима щоденну працю матусі?

Цієї миті я особливо звернула увагу на вишукану ніжну вишиванку, яка так пасувала моїй колезі:

— Ось ця звичайна офісна блузка стала геть іншою, коли я її оздобила візерунком із бісеру. У моєму гардеробі — чимало моїх творінь. А з появою донечки, а згодом і двох онучок — шиття, в’язання та вишивання щедро заповнило життєвий ритм.

Гадаю, невдовзі ми побачимо новий рукотвір Наталії Віталіївни – вишиту сукню у стилі бохо. Та все ж щоразу, ідучи на роботу, вона повторює собі: життєві шляхи-дороги –– наче у програмуванні: алгоритм завжди приведе саме до твого результату, слід лише дотримуватись усіх критеріїв якості. А ще ця жінка радіє і дякує випадку за можливість працювати в найбільшій гідрогенеруючій компанії в Україні –– Укргідроенерго, на станції такого рівня, такого масштабу, бути часточкою надскладного живого організму, ім’я якому – Дністровська ГАЕС.

Розмову вела Інна ГОНЧАР, пресслужба Дністровської ГАЕС

Читайте також: 

Наталія Кошман: «Мені подобається працювати на гідроелектростанції, адже поряд зі мною професіонали» 

Марина Пустовіт: «Жінка в енергетиці – відповідальна, вольова, цілеспрямована, уважна» 

Професіоналізм, помножений на енергію творення