…А як усе сталося того трагічного для України та світу ранку 1986 року, маленька Оля у свій перший рочок життя, звичайно ж, не пам’ятала. Однак уже 37 зі своїх 38 років, радіоактивним атомом вписаних у долі мільйонів, живе споминами мами Галини Іванівни, турботою про власних уже донечок і уявою про той свій дім у Прип’яті, котрий вони вимушено залишили на третій день тієї глобальної для людства трагедії 1986 року.

«За спогадами мами у перший день ретельно мили дороги, – розповідає Ольга, – магазини спішно розпродували товар, радіо не працювало; на другий день почали говорити про вимушену евакуацію, але тільки з речами першої необхідності та документами (адже «через три дні ви повернетесь додому»). А вже третього дня до кожного під’їзду подали автобуси для виїзду… На жаль, велике оглядове колесо у парку так і не встигло порадувати дітей, бо відкриття було заплановане лише на травень.»

Так склалося, що за ці десятиліття родині не вдалося, як іншим, завітати крізь час у рідні стіни, що давно поросли плющем і розсипаються нещадно у роках. А так хочеться упізнати, переглядаючи традиційні для квітня документальні хроніки, приурочені черговій річниці аварії на ЧАЕС, так хочеться пригорнутися, так хочеться відчути… А забути про все не дає статус – «Потерпілі від Чорнобильської катастрофи».

Є у долі молодої жінки й інша дата, обпалена уже цією війною: разом із колегами-гідроенергетиками Ольга на собі відчула наслідки ворожої агресії 31 жовтня 2022-го на Дністровській ГАЕС, бо довелося прибирати уламки, вимивати приміщення, котрі завжди були взірцем краси і благоустрою. За 14 літ роботи на станції молода жінка звикла, що ця унікальна гідроспоруда щоразу вражала ошатністю гостей різного віку і професійного спрямування, а у чистоті й доглянутості станції – і її багаторічний внесок.

…Прийдуть вони з батьками і дітьми цьогоріч до пам’ятного місця у Новодністровську, заспіває про чорний полин її старша донька Олександра, талановита учасниця багатьох міських та освітянських заходів, пом’януть тих, хто за ці роки відлетів у Вічність, тільки чорний біль України відлунюватиме тепер у їхніх серцях болем цієї війни…

Чорним болем оповита Україна,

Лютий лід навколо досі ще не скрес…

Навіть серце, як і зе́млі, – у руїнах,

Стогне квітнем в кожнім спомині ЧАЕС…

Чорний дзвін усе збира десятиліття,

Чорний атом – нові душі до небес,

Чорний ворог все снує свої жахіття,

Обпаливши знову пам'ять про ЧАЕС…

Чорний біль закриєм силою любові,

Чорний сон зійде світанням до вікна,

Україна, усміхнувшись у обнові,

Переможе і розквітне, як весна!…

Інна ГОНЧАР

Пресслужба Дністровської ГАЕС