У всебічному аналізі окреслено оптимальні шляхи створення стійкої енергетичної системи у майбутньому та необхідність прийняття деяких політичних рішень, що допоможуть вирішити ряд проблем, з якими стикаються різні регіони. Звичайно велику увагу в Прогнозі приділено екологічним проблемам, зокрема розглянуто варіанти інвестицій та технологій, які необхідні для декарбонізації енергетичної системи відповідно до Паризької угоди.

В основних висновках зазначено, що з 2010 року викиди вуглекислого газу в результаті виробництва енергії підприємствами, які працюють на використанні викопного палива, зростали в середньому на 1% кожного року. Хоча криза, пов’язана з пандемією COVID-19, та падіння цін на нафту повинні дещо зменшити викиди в 2020 році, проте з часом тенденція забруднення може відновитись. Так, у сценарії розвитку енергетичної системи підкреслюється, що задля скорочення викидів вуглекислого газу до нуля необхідне впровадження інноваційних технологій та нових бізнес-моделей.

Загалом, декарбонізація енергетичних систем для запобігання катастрофічних змін клімату потребує активізації міжнародної співпраці. Відповідно до Прогнозу посилення координації на міжнародному, регіональному та внутрішньому рівнях буде однаково важливим, при цьому фінансова підтримка перш за все спрямовуватиметься до найуразливіших країн. Перехід до відновлюваних джерел енергії та підвищення енергоефективності сприятиме широкому соціально-економічному розвитку країн в цілому.

Такі відновлювальні джерела енергії як гідроенергетика, біоенергетика, сонячна та геотермальна енергетики мають великий потенціал до збільшення масштабів виробітку енергії та відіграють велику роль у пом'якшені наслідків у сценарії змін в енергетичному секторі.

Що стосується гідроенергетики, то вона разом із біоенергетикою відіграватиме особливо важливу роль в енергетичній системі майбутнього. Так, відповідно до Прогнозу потужність гідроенергетики повинна збільшитися до 2030 року на 25%, а до 2050 року на 60%, при цьому потужність накопичуваної гідроакумуляції потребує подвоєння показників.

Варто зазначити, що гнучкість та накопичувальна здатність гідроелектростанцій робить гідроенергетику більш ефективною та економічно вигідною в підтримці використання переривчастих джерел відновлюваної енергії, таких як сонячна або вітрова. Крім того, багатоцільова інфраструктура гідроенергетики відіграє важливу роль у регулюванні річкових потоків та зменшенні кількості затоплень.

Важливо, що для збільшення потужностей гідроенергетики не обов’язково будувати нові дамби та гідроелектростанції, а достатньо лише інвестувати кошти в модернізування існуючих об’єктів.

Разом з тим, при будівництві нових гідроелектростанцій проєктувальники повинні враховувати впливи на навколишнє середовище та в обов’язковому порядку проводити обговорення з громадами. Крім того, відповідно до потреб енергосистеми гідроелектростанції потребуватимуть змін в експлуатації, беручи до уваги нарощування потужностей, впливу на кліматичні зміни та потреби забезпечення водою.

Нагадаємо, відповідно до Енергетичної стратегії до 2035 року та Програми розвитку гідроенергетики до 2026 року Укргідроенерго має добудувати Дністровську ГАЕС та побудувати й ввести в експлуатацію Канівську ГАЕС та Каховську ГЕС-2. Реалізація перерахованих проєктів дозволить довести частку маневрових потужностей ГЕС і ГАЕС у загальному балансі енергетичної галузі України до 16% та зробити вагомий внесок у декарбонізацію енергетичної системи відповідно до Паризької угоди.

Джерело: International Renewable Energy Agency; World-Energy