Разом із тим тут же променистою сніжинкою присідає стиха у душу нанизана на енергетичну ниточку така філологічна цікавинка: енергетика, галузь, турбіна, гідромашина, станція, енергія, праця – і все це - жіночого роду! А ще – економіка! Тож радо усвідомлюю, що жінка в енергетиці – справа особлива, невід’ємна і дуже важлива. А переконатися в цьому змогла після змістовної, відвертої, щирої розмови із колегою, чий золотий ювілей 25 лютого уже спрямовує свої життєві струни на поріг жінки, котра упродовж уже більш як 17 років професійно пов’язала свою долю з енергетикою. Моєю співрозмовницею стала начальник відділу економіки Дністровської ГАЕС Інна Олександрівна Харабара.
Невимушено розпочавшись запитанням «Жінка в енергетиці – це як?», спілкування одразу продовжилось чіткою і лаконічною відповіддю колеги:
– Я вважаю, що спеціаліст високого ґатунку повинен бути у будь-якій сфері, незважаючи на стать: професійність – мій особистий підхід.
І, наче передбачивши нове запитання, Інна Олександрівна продовжила:
– Мені подобається моя робота, мені дуже комфортно працюється. Прийшовши у галузь, яка, до речі, мені була знайома упродовж роботи в контролюючих державних органах, я опановувала технологічні процеси, адже економіка ніколи не може бути живою наодинці.
Слухаючи колегу, котра розпочала свою трудову діяльність, пов’язану з Дністровською ГАЕС у 2003 році економістом і професійно зросла до начальника відділу економіки, розуміла, що здійснювати керівництво економічного планування на філії, непросто і надважливо. Відтак Інна Олександрівна пояснила все доволі просто і чітко, не залишаючи місця для ліричних відступів, яких, до слова, за природою своєю чи унаслідок такого щедрого на усілякі випробування та своєрідні іспити на міцність, просто не визнає:
– Економіка – це не сухі цифри, як дехто вважає і, натомість, дуже помиляється: завдяки своїй наполегливості (а це чи не основна значуща риса її характеру! ) та шаленому працелюбству, прагненню, як то кажуть, у всьому ретельно розібратися, з 15 років – початку навчання у фінансовому технікумі – змогла цю науку легко зробити справою свого життя. Розпочавши перші кроки трудовою стежиною у 18 років, пробиваючись у житті, немов билинка крізь бетон, і сьогодні люблю свою роботу, а ще вимагаю у підлеглих мислити, думати, аналізувати задля успішного функціонування нашої гідроелектростанції. Тому, коли успішно закінчую зі своїм колективом черговий якийсь проєкт чи завдання, направду отримую моральне задоволення!
Старанно занотовуючи чи не кожен рядочок із життєвої та професійної розповіді ювілярки, я мимоволі і вражалася, і водночас училася, порівнюючи свою незриму планку з її непорушно високо піднятою, і усвідомлювала, що цій тендітній жінці таки не займати ні сили волі, ні цілеспрямованості, ні дієвості, ні рішучості. А вона тут же продовжувала:
– Я весь час намагаюся тримати руку на пульсі всього, що працює навколо мене! «Розумію задачу – іду вперед!» – моє правило. Тому й у відпустці намагаюся відпочивати, працюючи. Життя мене навчило максимально зосереджуватися і на повну силу використовувати свій потенціал, розкладаючи господарську діяльність підприємства у чітко визначений і закономірний ланцюжок. Зізнаюся, що я не рахуюся ні з чим: ні з часом, ні з утомою; а ще – прагну об’ємно мислити, прораховувати наперед, приймати саме дієві рішення, що приведуть до правильного кінцевого результату, і він має бути обов’язково вдалим. Ну а отой самий внутрішній стержень, звичайно ж, мені дістався від моєї матусі, Софії Василівни. Так що я не нарікаю, не скиглю, бо то безцільно витрачений час. Натомість радо черпаю життєву правду із мудрих книжок, а силу й снагу та віру – зі щирої молитви.
Перелаштувавши нашу розмову на родинний лад, я на мить побачила перед собою геть іншу жінку, яку далеко не кожному вдається розгледіти у кріслі начальника відділу економіки Дністровської ГАЕС: у спогадах про маму, сина Михайла, котрий уже 5-ий рік як колега у цьому ж відділі, очі Інни Олександрівни одразу ж наповнились трепетною вологою, голос відчутно затремтів, а душа – це стало помітно – розцвіла особливим теплом! А розхвильоване «Мій син – мій Всесвіт! Це мій порадник, мій мудрий друг, що завжди дарує підтримку із сучасними баченнями події чи ситуації» прозвучало на найщасливішій материнській струні. Справжньою опорою у долі є чоловік Віктор, чиє уміння відчути, захистити і підбадьорити і зігріває, і рятує, і надихає.
І це – її особлива енергетика, а от у професійному сенсі вона ж, енергетика, таки змінила характер цієї вольової жінки:
– Перш за все, я отримала професійний і особистий розвиток, по-друге, побачила, відчула, як це – працювати в Укргідроенерго – найбільшій гідрогенеруючій компанії в Україні, яка динамічно розвивається та зміцнює позиції лідера галузі та відповідального роботодавця, чий соціальний пакет — один із найкращих у цій сфері. Дякую долі за те, що подарувала мені можливість працювати поряд із висококласними професіоналами, партнерські відносини з якими ціную і бережу.
Прикметно, що, готуючи матеріали про пам’ятний в історії день – 31 серпня 2005 року – 15-річчя утворення філії «Дирекція з будівництва Дністровської ГАЕС», в одному з найперших листів по філії знайшла інформацію про переведення для подальшого працевлаштування перших 16 фахівців; тож серед 5 професіоналів своєї справи, що і донині працюють на станції, – Інна Олександрівна Харабара. До речі, моя співрозмовниця, пригадуючи свій перехід на роботу до Новодністровська, щиро зауважувала, що, працюючи на попередній посаді, любила приїздити у це місто, бо саме тут зустрічала багато грамотних, інтелектуальних професіоналів.
…Усе – наче вчора. А ще далі – скромна і слухняна та відповідальна дівчинка, котра змалку надавала перевагу не стільки лялькам, як усіляким бланкам і листочкам, з якими уже тоді по-дитячому уявляла себе у світі фінансів та економіки. Матусі лише залишилось згодом вчасно підказати і порадити шлях до спеціальності «Фінанси і кредит». Хоча був момент, коли дівчина могла пов’язати свою долю з лікарською справою. І вже нині іменинниця зізналась, що тоді стала б таки хірургом.
І вже геть за лаштунками нашої розмови залишилась картина, як школярка Інна Ігнатюк паралельно зі старанним навчанням у загальноосвітній школі успішно опанувала гру на фортепіано у музичній школі рідних Сокирян. Тож місточком крізь роки стало запитання про іще незіграну мелодію долі – у помітному блиску сльози, що неприховано забриніла в очах, прозвучало щиро жіноче:
– Бабуся, свекруха…
А мелодія любові звучить у житті цієї жінки ось так:
– Я дуже люблю моїх рідних, хвилююся за них та мрію про їхнє прекрасне майбутнє, люблю свою чудову родину, в якій багато добрих, мудрих, самодостатніх людей, люблю своїх друзів, котрих із роками залишилося небагато, але вони найвірніші і найкращі, і я дуже ціную нашу багаторічну дружбу! І за все дякую Господу, вчуся пробачати і йду вперед!
А між тим новий 2021 рік приніс нові професійні турботи, обов’язки і зобов’язання, а за вікном кабінету – значні кроки на шляху реалізації найамбітнішого проєкту сучасної України – будівництва Дністровської ГАЕС, яка в перспективі стане найбільшою ГАЕС Європи. І не останню роль у її успіху відіграє професіоналізм начальниці відділу економіки, володарки відзнаки «Почесний працівник Укргідроенерго», членкині виконавчого комітету Новодністровської міської ради вже другу каденцію, жінки, котра зробила себе сама, Інни Олександрівни Харабари.
Розмову вела Інна Гончар, пресслужба Дністровської ГАЕС
Читайте також:
Анатолій Зелений: «Дністровська ГАЕС надає можливості для розвитку громади»
- 196