На перший погляд слюсар — технічна посада. А за фактом — робота, яка тримає в тонусі і голову, і руки, і все кранове господарство станції.
За плечима Дмитра 15 років стажу. Він уміє відчувати, чути складні механізми — у прямому сенсі: розпізнає за звуком, де щось «не так», і знає, як це виправити. Його день часто починається з огляду техніки.
«Це трохи як бути детективом — вишукуєш несправності, ще до того, як вони «вистрелюють», — розповідає Дмитро. — Робота непроста, але цікава, бо кожен механізм має свій характер, а кожне завдання — свою логіку».
Його батько, Володимир Михайлович, теж працював у гідромашинному цеху Середньодніпровської ГЕС. Майже чверть століття. Він і був першим, хто познайомив сина з «внутрішнім світом» станції. Виходило так: у когось — книжки перед сном, а у Дмитра — розмови про механізми, техніку, про те, як усе влаштовано.
Сьогодні Дмитро — вже не новачок. Він — частина команди, яка щодня дбає про безпеку, стабільність і роботу станції. І водночас — продовження династії, яка почалася з батька. У кожному відремонтованому механізмі — трохи досвіду, інтуїції і багато практики, що передається з покоління в покоління.
Пресслужба Середньодніпровської ГЕС
- 62