Свій шлях в галузь Тетяна Георгіївна окреслила ще в дитинстві – в школі найбільше подобалися математика та фізика, а розв'язання складних завдань приносило найбільше задоволення. Вагомий вплив на подальшу долю дівчини також мало бажання продовжити родинну династію гідроенергетиків, адже батько Тетяни 25 років свого життя присвятив Кременчуцькій ГЕС. До речі, за сумлінну працю майстра електротехнічного цеху Георгія Чмигу нагороджено орденом Трудового Червоного прапора. Тож, закінчивши школу, Тетяна для себе вирішила: «Хочу працювати як тато, на станції біля води».
У 1975 році Тетяна Кулик вступила до Ленінградського політехнічного інституту, після закінчення якого отримала кваліфікацію інженера-гідроенергетика-будівельника. Закінчивши інститут з відзнакою, вона постала перед вибором: продовжувати навчання в аспірантурі чи йти працювати за фахом. Молода дівчина обрала другий варіант і вирушила до Сибіру, де вкотре переконалася, що з вибором професії не помилилась. На «Красноярськенерго» на посаді старшого інженера гідротехнічної служби вона наполегливо опановувала тонкощі професії, а згодом її направили на курси винахідників.
«Саме на курсах нас навчили приймати нестандартні рішення, які я по сьогоднішній день використовую в своїй роботі», - зазначає Тетяна Георгіївна.
Через 6 років Тетяна Кулик повернулася до рідного міста, де мрії жінки працювати на гідроелектростанції продовжують реалізовуватись. У 1987 році вона йде працювати старшим інженером до міських котелень, які на той час були структурним підрозділом Кременчуцької ГЕС.
«Тільки б не загубитись, тільки б на станцію», - посміхаючись, згадує свої думки гідроенергетик.
Виконуючи обов'язки інженера з комплектації обладнання та матеріалів, Тетяна спрямовувала свій погляд в бік води, туди, де гудуть гідроагрегати та шумить вода. Вона продовжувала удосконалювати свої знання, переглядати новини технічної літератури, розмірковувати над новими методами безпечної експлуатації гідроспоруд. А з 1992 року Тетяна Георгіївна почала працювати інженером І категорії гідротехнічного цеху Кременчуцької ГЕС. Сьогодні вона керує групою спостережень за станом гідроспоруд.
«Трудові будні інженера – це робота не тільки з великим обсягом документів. Це робота з організації спостережень за спорудами та будівлями Кременчуцької ГЕС, це виконання аналізу стану споруд за даними спостережень, це участь у складанні плану ремонтних робіт та багато іншого. Обхідники гідроспоруд повинні мати знання та вміння щодо опису пошкоджень на спорудах, знати проєктний стан гідроспоруд і допустиме навантаження на них. Вони повинні розумітись на пошкодженнях, які виникають, та їхньому впливі на безпечність експлуатації. Знань та відповідальності у групи спостережень багато, адже вони перші, хто інформує про безпечність споруди. Щоденні заміри, огляди, переміщення з одного кінця греблі в інший. За день обхідник проходить відстань до 10 км, аби побачити та перевірити стан гідроспоруди і підтвердити її безпечність», - розповідає фахівець.
У Тетяни Кулик творчий підхід до роботи, вона регулярно підвищує свій професійний рівень, бере участь у технічних навчаннях, вивчає і втілює в роботу нові технології по спостереженню та аналізу стану гідротехнічних споруд. Під час чергового обходу ми мали можливість спостерігати за злагодженими діями фахівців, які проводили огляд стану трубчастого дренажу греблі. Здавалось, стандартні щоденні роботи, але скільки блиску в очах спеціаліста, який задоволений результатами обстеження.
«Робота гідротехніка – творча і цікава. Іноді в результаті спостережень з’являються задачі, відповідей на які в підручниках немає, а рішення все ж знаходиш. Обмірковуєш, робиш висновки і доводиш - стан гідротехнічних споруд станції безпечний. Але споруди потребують постійного контролю і догляду. Без цього ніяк. Я щаслива, що працюю біля води і на станції», - завершує розмову Тетяна Кулик.
Пресслужба Кременчуцької ГЕС
Читайте також:
Сергій Липовий: гідроенергетика як покликання
Ігор Лоза: Надійна експлуатація станції – головна мета інженера!
- 142