Василь Андрійович Дейнеко народився у поліському селі Перекалля, що у Зарічнянському районі на Рівненщині у родині простих селян. Був найстаршим з чотирьох дітей.  Мати майбутнього гідроенергетика, Катерина Петрівна, і досі залишається у пам’яті земляків еталоном душевної краси і надзвичайної людяності та доброти, а тато, Андрій Миколайович, згадується усім чудовим майстром-будівельником, що, передусім, спрямував стежину будівничого і своєму первістку Василеві. Ще малим школярем батько брав сина на будівництво різних споруд у селі, аби прищепити любов до творення нових та цікавих об’єктів. Втім, життя вносило щоразу свої корективи, збагачувало несподіваним досвідом і цікавими людьми, додаючи знань і упевненості, випробовуючи змінами і вимогами, обдаровуючи успіхами та радістю.

Життєві обставини  у Василя Дейнека склались так, що шкільну мрію стати геологом через віддаленість вишу та скромні статки родини довелось змінити на кваліфікацію гідротехніка за спеціальністю «Гідротехнічне будівництво річних споруд і гідроелектростанцій» в Українському інституті інженерів водного господарства (м. Рівне). Та вже у студентські роки юнакові довелося взяти на себе відповідальність бути опорою і матері, що овдовіла, і сестрі та братам.

Тому й навчався спочатку заочно, розвиваючи в собі організаторські здібності на комсомольській роботі, а згодом – удосконалював їх під час традиційних трудових десантів у будівельних загонах.

Увесь цей час поряд із молодим, заповзятим та ініціативним хлопцем завжди була чарівна, вродлива, привітна дівчина Ольга. Односельчани, вони зналися іще з юнацької пори, бо Василь був однокласником її старшої сестри. А згодом, під час навчання в одному місті, дружні почуття переросли в кохання і у вересні 1971 року пара побралася.

Готуючись зустріти сімдесятиліття, Василь Андрійович щиро зізнається, що найціннішим у його житті є благополуччя родини і, звичайно ж, робота.

В. А. Дейнеко причетний до спорудження багатьох важливих об’єктів: Дністровського водосховища, чи не усієї промбази у Новодністровську, житлового будинку для працівників Дністровського БУВРу і, зрештою, появи на карті України унікальної гідроелектростанції, про яку, до речі, із неабиякою гордістю розповідає при нагоді, коли на станцію приїздять численні делегації.

«Де б не працював, – зізнається іменинник, – залишав гарний слід, важливі об’єкти: газифікація сіл Сокирянського району, будівництво районних поліклініки та лікарні, відновлення Непоротівського Свято-Миколаївського печерного монастиря, пристань службових катерів, місце відпочинку – „пляж“ і відповідні бази на Дністровському водосховищі».

Звичайно, що від спортивного інструктора у рідному колгоспі ім. Мічуріна та верстатника меблевого цеху Млинівського промкомбінату і до нинішньої посади заступника директора Дністровської ГАЕС, у трудовій книжці Василя Андрійовича списано чимало сторінок. За ними – і комсомольська та партійна роботи, депутатська діяльність, активна участь у громадському житті міста, району і краю. А ще – загальний стаж роботи, який складає більше 43 років. З них на керівних посадах В. А. Дейнеко пропрацював понад 40. Тому у його професійній та життєвій скарбничці накопичилась ціла низка подяк, грамот, нагород і відзнак Міністерства меліорації та водного господарства, Чернівецької облдержадміністрації та Чернівецької облради, Сокирянської райдержадміністрації та Сокирянської райради, Новодністровської міської ради. Серед іншого – нагрудний знак «Почесний працівник «Укргідроенерго», знак народної пошани – орден «За розбудову України» та медаль «Гетьман Іван Мазепа» від громадської організації «Всеукраїнська рада ветеранів праці енергетики». А з нагоди поважного 70-річчя за видатні заслуги та наполегливу працю, сумлінне та бездоганне служіння українському народу ювіляр отримав від цієї ж ГО орден «Зірка слави та заслуг».

У свої 70 Василь Андрійович сповнений оптимізму та життєвих сил. Життєве кредо незмінне: «Працювати, працювати та ще раз працювати!».

Інна ГОНЧАР