Олена з родиною жила в Лисичанську. Ще 8 років тому, коли почалися бойові дії, жінка вирішила - залишиться у місті. Кидати рідну домівку не хотілося: була улюблена робота на місцевій броварні та плани на життя. У квітні 2022 року, коли ворожі обстріли стали більш інтенсивними, жінка вирішила тікати до сина на Київщину.
«Ми приїхали в чому вийшли з дому. Я - в легкому костюмі, ледь не в капцях, дитина з чоловіком - теж в легкому одязі. Приїхавши до сина, ми наче збирали частини розбитого життя. Багато спілкувались, знайшли підтримку у Вишгородському центрі надання гуманітарної допомоги переміщеним особам з окупованих територій. Там забезпечили всім необхідним. Там знайшла друзів: з Червоного Хреста, благодійних організацій, з Укргідроенерго. Всі дуже підтримують. В центрі зараз допомагаю переселенцям, які так само, як і моя родина – вигнанці. Дуже хочу знайти постійну роботу і вірю, що все вийде», - розповідає Олена.
Рятуючись від окупантів, Наталка і Сергій вранці 27 березня виїхали з Харкова. Молода жінка дуже боялася за своїх дітей, їх у них двоє - 5 і 7 років. Коли під щільними обстрілами виїздили з міста, супроводжувала лише одна думка: якнайшвидше виїхати з дітьми у безпечне місце. Надвечір, після 14 годин виснажливої дороги, родина дісталася до Світловодська. Без уявлення що робити далі. Простоявши на узбіччі близько 4 годин, доля послала родині зустріч з працівницею Кременчуцької ГЕС Вікторією, яка, повертаючись автівкою від родичів, звернула увагу на самотній легковий автомобіль з харківськими номерами край дороги.
Сумнівів не було: ці люди тікають від війни. Довго Вікторія з чоловіком не вагались - забрали родину до себе додому. І вже за вечерею нові знайомі дали волю емоціям і сльозам.
«Я навіть не помітила, коли збиралися в дорогу, що мої діти в черевиках на босу ногу, а я в легкому спортивному костюмі», - розповідала, заливаючись сльозами, Наталія.
«Три дні перебували у нас Наталка з Сергієм та дітьми. Ми стали дуже близькими, але вони прийняли рішення вирушити на Західну Україну. Наразі спілкуємось щодня. Наталя з дітьми знайшли прихисток на Закарпатті, а Сергій повернувся до Харкова захищати рідне місто», - поділилася Вікторія.
Ті, хто покинув свої домівки, родину, роботу, друзів впевнені: Україна обов’язково переможе і мільйони громадян, у яких відібрали звичне та налагоджене життя, невдовзі повернуться додому, у звільнену від агресора та окупанта країну!
Пресслужба УГЕ
Читайте також:
- 68