Юрій, якому на момент початку повномасштабної війни було 58 років, не вагаючись став до лав захисників. Попри свій вік і важливість своєї професії на ГЕС, він ухвалив чітке рішення, яке багато хто намагався оскаржити. Але для нього був лише один шлях – на фронт.

«Я там потрібен. Маю афганський досвід, тож потрібно допомагати хлопцям — підказувати, як воювати і знищувати ворога. Після Перемоги ще встигнемо попрацювати», – пригадує начальник турбінного цеху Едуард Чекаленко його рішучі слова.

З перших днів війни Юрій служить у складі 175 батальйону 121 бригади ТРО. Разом із ним у підрозділі також служив його колега Сергій Недік. Хоч Сергій був демобілізований після досягнення 60-річного віку, він продовжує підтримувати зв'язок із побратимами та згадує про Юрія з великою повагою: «Віра та непохитна рішучість Юрія надихали увесь підрозділ на сміливі дії у протистоянні ворогу. Разом із ним ми пройшли найтяжчі випробування – Марганець, Херсон, Донеччину».

Для підрозділу територіальної оборони, в якому служить Юрій, важливим завданням є захист об'єктів критичної інфраструктури. Проте для кожного його товариша не менш важливою є моральна підтримка, яку він надає своїм побратимам. «Його віра надає сил навіть молодим бійцям. Юрій Васильович часто повторює: «Я твердо вірю, що Україна здолає найбільше випробування у своїй історії». І наш обов’язок – їй допомогти», – розповідає Сергій Недік.

На Кременчуцькій ГЕС Юрія шанують за людяність, рішучість та готовність завжди прийти на допомогу. Колеги з турбінного цеху з нетерпінням чекають його повернення: «Він щирий, відкритий і завжди готовий прийти на допомогу. Захисник, воїн, людина честі та справедливості. З нетерпінням чекаємо на його повернення живим і неушкодженим, щоб разом продовжити відбудовувати нашу країну».

Під час телефонної розмови з пресслужбою Кременчуцької ГЕС, Юрій Даниленко поділився своїми думками про війну: «Війна не вибачає помилок. В інституті чи в школі ще можна уникнути відповідальності, а потім скласти залік. На роботі можна отримати догану від начальника, а потім виправити все у другу чи третю зміну, у вихідні… Але війна – це життя тут і зараз. Ми стикаємося зі смертю щодня. Це дуже важко. Та шляху назад немає — ми не можемо здатися. Нелюди повинні піти з нашої землі!»

Його слова звучать як заклик до кожного українця – не опускати руки та йти вперед, навіть коли здається, що сил більше немає. Юрій Даниленко – справжній приклад незламності духу та вірності своїй країні.

Пресслужба Кременчуцької ГЕС