«Коли отримав повістку, одразу пішов у військкомат. Я знав, що не можу стояти осторонь, коли моя країна в небезпеці», — згадує Володимир.

Його навчальні збори та підготовка швидко стали реальністю фронту. У липні він присягнув на вірність Україні й приєднався до 24-го окремого штурмового батальйону «Айдар».

На початку серпня Володимир зі своїм підрозділом вирушив на Бахмутський напрямок — один із найгарячіших на той час. Завдання було надзвичайно важливим: утримувати контроль над дорогою, яка забезпечувала наші сили оборони. Але війна безпощадна. «Обстріли наших позицій були майже щогодини, — говорить Володимир. — Там я вперше усвідомив, що війна не почалася в 2022 році, вона вже давно була частиною нашого життя».

4 вересня 2022 року все змінилося для нього назавжди. Щільний мінометний обстріл забрав життя побратимів і важко поранив Володимира: «Це було пекло. Ми виходили з-під обстрілу вночі. Багато хлопців отримали поранення. Той день назавжди залишив слід у моїй пам’яті».

Попереду були довгі місяці лікування та реабілітації. Володимир дякує лікарям, які врятували його око, й зізнається, що без їхніх зусиль, він не знає, чи зміг би повернутися до повноцінного життя.

Після одужання Володимир повернувся на службу, але вже в тилу. А на початку вересня 2024 року був звільнений у запас і повернувся працювати на рідну станцію.

«Армія дала мені цінний досвід, — говорить Володимир. — Я дякую колегам за постійну підтримку та компанії за допомогу. Це важливо для кожного, хто стоїть на захисті України».

Його віра в перемогу непохитна: «Слава Україні! Героям Слава!»

Пресслужба Середньодніпровської ГЕС