На станції Ігор працював охоронцем, але завжди прагнув більшої динаміки. Тому у 2021 році перейшов на посаду водія.
«Я завжди любив цю роботу. Як тільки з’явилася можливість, одразу погодився», — розповідає гідроенергетик. 24 лютого 2022-го все змінилося.
«Я дуже хвилювався за сім’ю. Було відчуття, що ворог може опинитися у нас вдома», — розповідає Ігор.
Не вагаючись, він пішов до військкомату. Спочатку обороняв Чернігівщину у складі добровольчого підрозділу, а після звільнення регіону продовжив службу у стрілецькому батальйоні вже на Донбасі.
«Підтримка там була на вагу золота. Волонтери, рідні, а ще — колеги з нашої станції. Вони надсилали бронежилети, взуття, спорядження. Це давало відчуття, що ти не один, і додавало сил боротися», — каже він.
На передовій він отримав і важкий досвід, і поранення — контузію під час одного з обстрілів. Після госпіталю та тривалої реабілітації лікарі ухвалили рішення звільнити його у запас.
«Був момент, коли я думав, що не виберуся. Летіло все, що тільки можна уявити. Єдиним променем у тих думках була моя дружина і донечка. Дуже хотілося ще раз їх побачити. Мабуть, молитви рідних мене й врятували», — ділиться Ігор.
У листопаді 2024 року він повернувся до роботи на ГЕС. Нині знову за кермом, поступово звикає до мирного життя, хоча з побратимами продовжує підтримувати зв’язок.
«У своїх снах я ще досі воюю. Мене тягне до хлопців. Але життя триває. Тепер наш фронт — тут, вдома. Ми повинні тримати його, щоб допомагати армії і разом йти до перемоги».
Пресслужба Каскаду Київських ГЕС і ГАЕС
Актуальні новини
- 47