Володимир Журавський, почесний працівник Укргідроенерго, зізнається, що кар'єра інженера-геодезиста була для нього справжньою несподіванкою. У дитинстві його серцебиття прискорювалося при думці про небо, польоти та блискучі крила літаків, що здіймаються у безкраю височінь.
Після закінчення школи чоловік був переконаний, що його шлях неодмінно буде пов'язаний з авіацією. Проте доля мала інші плани. Випадковий збіг обставин змусив його змінити курс, і, як з'ясувалося згодом, це було найкращим рішенням в його житті. Геодезія, хоч і далека від його початкових планів та мрій, стала справжньою пристрастю, відкривши перед героєм нові горизонти, про які він навіть не міг мріяти.
- Володимире Даниловичу, за вашими плечима - 58 років стажу, Ви працювали у геодезичному супроводі будівництва та моніторингу майже всіх гідроелектростанцій України та Чорнобильської АЕС, за що були нагороджені орденом «Знак пошани». Як починався Ваш трудовий шлях інженера-геодезиста?
- Я закінчив середню школу в селищі Переспа на Волині в 1953 році зі срібною медаллю. І дуже мені хотілось піти в авіацію. Бо з дитинства спостерігав за літаком Ан-2, який літав понад нашою хатою і приземлявся поруч на полі. А вступив у Львівський політехнічний інститут на геологорозвідувальний факультет за спеціальністю «Інженерна геодезія», бо на рекламному проспекті спеціальності побачив літак. За п’ять років завершив навчання і розпочав роботу в українському відділенні інституту «Гідропроект» у секторі топографії. Як інженер-геодезист у складі експедицій брав участь у складанні карт на Донеччині, на польових роботах у Західній Україні.
- Як не позаздрити людям, для яких дахом було небо, а стінами - брезентові намети! Романтика. Але яка сувора при наближенні професія геодезист! Не кожному по плечу…
- Саме так. Особливо, коли на твоїх плечах ще й відповідальність за сім’ю. Ми з дружиною були разом ще з інститутських часів, спільно працювали. І в листопаді 1959 року нас обох зарахували до Канівської експедиції «Укргідропроекту». Там ми займалися вишукувальними роботами для будівництва Канівської ГЕС: виконували мензульні знімання, гідротехнічну тріангуляцію для точного винесення осей гідроспоруд, обслуговували геологічні дослідження, і все це відбувалося в умовах постійних польових експедицій.
Усі наші плани радикально змінилися через рішення про будівництво Київської ГЕС. Вже в жовтні 1960 року нас перевели до Київської експедиції, і з цього моменту почалася наша нова глава життя у Вишгороді.
Цікаво, що спочатку планували звести житло для будівельників Київської ГЕС поблизу Дніпровської водозабірної станції (ДВС). Ми, навіть, завершили топографічну зйомку. Проте начальник будівництва приїхав і категорично відмовився від цього плану через незручності з транспортуванням людей і значні додаткові витрати.
Зрештою, на місці, де сьогодні розташоване озеро «Бегемотик», встановили понад двадцяти брандвахт, і ми з дружиною отримали там свою каюту. Так почалися геодезичні роботи з будівництва Київської ГЕС, шлюзу, захисних дамб для Київського водосховища і, зрештою, розвиток самого Вишгорода.
- Ви можете пригадати якийсь цікавий епізод з тодішнього життя, коли Ви проводили геодезичні вимірювання або дослідження, які допомагали вибрати максимально вигідне місце для будівництва споруд?
- Пригадую, як в районі, де зараз збудовано Вишгородську міську раду, до мене підійшла жіночка похилого віку і питає: А що ти, дитино, тут таке цікаве робиш? Я пояснив, що проводжу топографічні зйомки та побудову плану земельної ділянки, де згодом будуть зведені нові будинки. «Ой, зроби так, щоб мій будинок був в твоєму плані і його знесли – бо я вже стара дрова рубати! Хочу ще пожити в квартирі».
- Дійсно, поява Київської ГЕС, а згодом і ГАЕС, перетворили невеличке село на сучасне місто. А коли ж Ви самі оселилися тут?
- В липні 1964 року я звільнився з експедиції та перейшов на посаду старшого інженера-геодезиста у гідроцех Київської ГЕС. Пропрацював, правда, тільки чотири роки. І аж у листопаді 1989 року повернувся на Каскад Середньодніпровських ГЕС, де пропрацював до квітня 2011 року. А в проміжку часу встиг виконати роботи на посаді начальника топопартії на будівництві Дністровських ГЕС і ГАЕС, в місті Запоріжжі - на будівництві ГЕС-2 і на Чорнобильській АЕС - розбивку нових блоків. Був декілька років у відрядженні в Республіці Ірак на будівництві ГЕС Хадіта на ріці Євфрат.
Після аварії на ЧАЕС, як головний геодезист, в 1986–1987 роках, разом з командою виконували спостереження за осадками блоків і інші геодезичні роботи, пов’язані з ліквідацією аварії.
- Вражаючий професійний шлях! Повернемося до сьогодення. Знаю, що у Вас є захоплення, якому Ви присвячуєте багато часу і в якому також досягли успіхів. Як у Вашому житті з'явилося малювання?
Читав, що геодезія має вплив на розвиток живопису, хоча те, чим я займаюся, важко назвати справжнім мистецтвом (сміється). Проте в моєму портфоліо вже є близько 100 робіт, і деякі з них навіть принесли користь. Окрім малювання, я активно допомагаю волонтерам у Вишгороді — це група «Вишгородські павучки», які щодня з ранку до вечора плетуть маскувальні сітки. Я ріжу смужки тканини та приношу їх дівчатам. До речі, вони продали дві мої картини на аукціоні, і на виручені кошти придбали необхідні матеріали для волонтерської роботи.
Попри поважних 90 років Володимир Данилович вміє жити на повну, має активну громадянську позицію.
Пресслужба Каскаду Київських ГЕС і ГАЕС
- 120
