«Я виросла у багатодітній родині вчителів, де любов до фізичної праці прищеплювали змалечку. За освітою я технолог, але для мене важливіше не те, ким я працюю, а з ким. На Канівській ГЕС я відчула себе частиною великого колективу гідроенергетиків. І не просто частиною, а потрібною та важливою ланкою. Повага та підтримка – те, що я отримала з перших днів роботи.  Працюючи простою прибиральницею виробничих приміщень, я повинна вміти надавати первинну медичну допомогу, дотримуватись правил охорони праці й безпечної експлуатації електрообладнання тощо. Дбати про особисту безпеку і здоров'я та безпеку і здоров'я оточуючих працівників. Це свідчить про те, що нашій компанії важливий кожен працівник», - ділиться жінка.

Співробітниця Канівської ГЕС ніколи не могла уявити, що одного дня стане свідком жахливих подій. Це сталося ранком, коли вона, як завжди, прийшла на роботу. Наталя відчула, як серце забилося швидше, а руки затремтіли від страху – одразу кинулося в очі понівечене внаслідок ворожої ракетної атаки обладнання, уламки якого були розкидані повсюди. Величезні металеві конструкції, які ще вчора здавалися непорушними, тепер лежали розбиті, викликаючи відчуття безпорадності та тривоги. Зруйновані приміщення, де вона нещодавно працювала, виглядали як сцена з фільму-катастрофи.

«Заплющую очі, і знову бачу той жах – понівечене після прильоту ворожої ракети обладнання, вивернуті бетонні брили і мільярд шматочків розбитого скла… Воно скрізь і всюди: на підлозі та в стінах, у виведеному з ладу обладнанні, на асфальті, і навіть на стелі. Було водночас і боляче, і моторошно, адже стільки кропіткої людської праці ворог знищив за лічені секунди. Й ще більше боляче від згадки, що лише перед війною, тут провели повну реконструкцію обладнання та зробили сучасний ремонт. Тому немає слів, щоб передати весь біль та гнів від скоєного рашистськими терористами», - розповідає Наталія.

Наталія Кандиба брала активну участь в ліквідації наслідків ворожих обстрілів на станції проявивши стійкість, професіоналізм та відданість справі. Цей досвід залишив глибокий слід у серці жінки, нагадуючи про крихкість життя і важливість єдності та підтримки у важкі часи. Вона усвідомила, що, попри всі труднощі, дух гідроенергетиків залишається незламним, а колектив – міцним, як ніколи раніше. Наталя зрозуміла, що навіть у найтемніші часи є світло, яке виходить від тих, хто поруч і допомагає жити й боротися далі.

«Так, ми вже ніколи не будемо такими, як були до війни, бо тепер ми кращі: сильніші, дружніші, мудріші. І тільки разом, допомагаючи нашим незламним захисникам, ми наблизимо таку омріяну Перемогу над ворогом!» - підсумовує жінка.

Пресслужба Канівської ГЕС