На початку березня 2022 року у Світловодській Сергій долучився до новосформованої першої роти 175 батальйону 121 ТРО, яка взяла на себе захист об'єктів соціальної і критичної інфраструктури міста. 

«В перші дні було найскладніше. Ми цілодобово знаходились на службі, виконували багато завдань. Про війну ми знали зі шкільних уроків, історичних фільмів, книжок та спогадів наших дідів. Там російський солдат виступав справжнім визволителем. В ті часи нам так подавали історичну «правду». Насправді ж ми побачили «руський мір» зовсім в іншому контексті: він мав терористичне, варварське обличчя.  Але впевненість і віра  давали силу протистояти ворогу і рухатись тільки вперед», - згадує Сергій Віталійович.  

15 травня світловодський підрозділ усім складом виїхав на передову. Першим фронтовим пунктом став Марганець, що на Дніпропетровщині. Вдень і вночі захисники несли службу поблизу Запорізької АЕС. А вже 29 листопада 2022 року батальйон перекинули на Херсонський напрямок. 

Зі сльозами на очах Сергій Недік пригадує події, які траплялись на шляху.

«Дітей, брата з сестрою, яким було 8 та 10 рочків, покинула напризволяще рідна мати і, дізнавшись про їх долю, ми з побратимами  придбали їм теплий одяг та взуття, а також продукти харчування. Деякий час опікувалися ними та не полишали надії відшукати рідних. І нам це вдалося: невдовзі ми відшукали бабусю малечі. Раділи з того, що відтепер діти будуть в безпеці», - пригадує захисник. 

Згодом доля привела Сергія на Донеччину, де його чекали нові виклики і випробування. На сході України ситуація була напруженою, і кожен день приносив нові труднощі. Важливо було проявляти мужність і витримку, щоб виконати свою місію.

«Війна – це найжахливіше, що може бути. Вона руйнує все навколо. Ворог вторгся на нашу землю, і наше головне завдання – вигнати його з України», - ділиться Сергій Недік. 

Два роки життя Сергія Віталійовича пройшли в «найспекотніших» точках. Два роки боротьби на передовій, дні і ночі, наповнені болем за рідну землю і ненавистю до ворога, важкі моменти  втрати побратимів…

По досягненню 60 років Сергія Віталійовича демобілізували, він повернувся до улюбленої роботи на Кременчуцькій ГЕС. Але не припиняє свою боротьбу з ворогом: волонтерить, допомагає побратимам свого батальйону, з якими на постійному зв'язку.

«Наш обов'язок - згуртуватись і  допомагати військовим у міру своїх можливостей, постійно, своєчасно, до повної Перемоги над ворогом! Іншого шляху ми не маємо, війна поряд і ми не маємо права відступити», - наголошує захисник. 

Пресслужба Кременчуцької ГЕС