Анатолій Печенюк  народився 12 жовтня 1962 року в мальовничому українському селі Пилипівці, що на Хмельниччині. Тут він здобув освіту й тут, в родині селян, йому прищепили любов до рідної землі, до рідного краю, до праці.

- Анатолію Івановичу, чи могли в дитинстві уявити, що Ваш професійний шлях буде пов'язаний з гідроенергетикою?

- Звісно, що ні…В дитинстві я навіть не мріяв, що колись моє життя буде пов'язане із зовсім не знайомою на той час галуззю. Батьки з дитинства вчили мене працювати на землі, бачили в мені продовження своєї справи. Після закінчення школи я працював у садовій бригаді, потім була служба в армії. Після демобілізації я спробував себе у професії тракториста. Але прагнув, як і кожен юнак, до більшого та глибшого пізнання техніки. Мені до вподоби було розібрати до останнього гвинтика побутові прилади і потім зібрати їх. Звичайно, батько за це мене сварив, але, водночас, й хвалив за допитливість.

- Як ви потрапили на Кременчуцьку ГЕС?

- Бажання поглиблювати технічні знання все ж перемогло і у 1984 році я вступив до Одеського кооперативного технікуму холодильно-компресорного устаткування. Після здобуття кваліфікації техніка-механіка я спершу працював електриком на Балтському комбінаті громадського харчування. Згодом доля внесла свої корективи і у 1988 році я переїхав до Світловодська. Цього ж року зробив перші кроки у  гідроенергетиці – влаштувався електрослюсарем на Кременчуцьку ГЕС.

- Як розвивалася ваша подальша кар’єра?

- Постійна жага нових знань та опанування новими професійними навичками зробили свою справу. Згодом я став майстром дільниці електротехнічного цеху з ремонту та експлуатації допоміжного обладнання, пізніше – старшим майстром дільниці відкритих розподільчих пристроїв. Під моїм безпосереднім керівництвом здійснювалися ремонти та обслуговування силового обладнання відкритого розподільчого пристрою станції, а також кранового й ліфтового господарств. У 2011 році я пройшов навчання на галузевому факультеті підвищення кваліфікації керівних працівників та спеціалістів Мінпаливенерго України НТУУ «КПІ».

- Які досягнення як гідроенергетика можете записати у свій актив?

- З 2010 по 2016 роки разом з колегами ми провели масштабні роботи з реконструкції відкритого розподільчого пристрою. Це був цікавий, та,  водночас напружений період. Слід лише згадати монтаж дев’яти вимикачів та 28 роз'єднувачів 330-154 кВ. Також у цей час  ми демонтували і замінили комплектний розподільчий пристрій - 6 кВ з 32 комірками з вакуумними вимикачами. Змонтували і ввели в експлуатацію дві акумуляторні батареї. Наразі активно реконструюємо електричну частину кранового господарства. До речі, за нашою раціоналізаторською пропозицією при модернізації крана 2*150 тс виконано зміну живлення двигунів постійного струму: з моторгенератора перейшли на постійний струм діодного моста. Це, в свою чергу, дозволило подовжити термін експлуатації обладнання.

Наразі колективом дільниці також реалізується масштабний проєкт щодо повної заміни пасажирського ліфта приміщення станції.

- Що найбільше приваблює вас у вашій професії?

- Я працюю у чудовій компанії, яка дає можливість самореалізуватися. За 33 роки трудової діяльності на Кременчуцькій ГЕС я жодного разу не пошкодував, що пов’язав своє життя з гідроенергетикою.  Моя робота цікава, потребує постійного вдосконалення технічних навичок та фізичної активності. За робочий день можу пройти до 20 км і при цьому зовсім не відчуваю втомленості. Коли ти над чимось надто захоплено працюєш – не помічаєш як летить час. Я відчуваю задоволення від процесу творення української гідроенергетики і переконаний: галузь має значні перспективи.

                                                   Пресслужба Кременчуцької ГЕС

Читайте також: 

Видатні імена української гідроенергетики: Сергій Гандзюк 

Видатні імена української гідроенергетики: Володимир Жук 

Видатні імена української гідроенергетики: Леонід Кириченко