Так і в гідроенергетиці – в її акорді всі ноти важливі, цінні й незамінні: юристи, бухгалтери, економісти, кадровики, електрики, водії, технічні працівники, двірники, охорона, пресслужба, монтажники, обхідники, будівельники та багато інших фахівців є надійною опорою тих, хто щохвилини експлуатує гідроенергетичне обладнання і споруди.
А щоб умови роботи усіх спеціалістів були комфортними, а вигляд окремих приміщень, та і станції в цілому, приваблював ошатністю і чистотою, невтомно працюють прибиральниці виробничих приміщень.
Серед чималої команди трудівниць, які усіляко дбають про порядок і відповідність Дністровської ГАЕС усім вимогам сучасної гідроспоруди, – Світлана Білоткач, за плечима якої – 11 років нелегкої праці та боротьби за чистоту й красу гідроелектростанції.
Її, корінну мешканку села Ожеве, що здобула свого часу професію складальниці напівпровідникових приладів, життя повернуло до рідного села, аби розпочати втілення геть іншого сценарію, назавжди відхиливши вектор долі від її освіти. Праця у сфері торгівлі виявився не скільки фізично важкою, стільки морально виснажливою, аж поки волею випадку Світлана не потрапила у 2009 році на будівництво, про яке заговорила уся Україна. У липні 2009 року, коли Світлана стала частиною невеличкого колективу філії «Дирекція з будівництва Дністровської ГАЕС», повноцінне фінансування добудови ГАЕС лише набувало своїх обертів після передачі будівництва у 2008 році замовнику Укргідроенерго.
Звичайно, є що згадати про ті непрості роки: воду для прибирання доводилося носити… з Дністра, або збирати у бочку дощову чи тягнути з криниці неподалік, або (взимку) чекати, коли розтане у ємності лід… Натомість щоднини вражала причетність до історії, що крок за кроком змінювала її рідний край.
Тривалий час, працюючи у чоловічому колективі оперативно-диспетчерської служби, Світлана, хоч і вимушено та з неабиякою цікавістю прислухалася до моментів опанування новачками нової для неї науки – гідроенергетики. Особливо закарбувалися у пам’яті моменти навчання за схемою гідроагрегату у розрізі, що згодом уже допомагало безпомилково орієнтуватися під час виконання своїх обов’язків від 37 відмітки аж до 93. А з яким захопленням вона розповідала своїм домашнім про все, що вирувало на будівництві, навіть не помічаючи часом, що вже повторюється! А як полюбляла заглядати у шахту гідроагрегату, в якій на глибині понад 30 м, наче мурахи, невтомно трудилися десятки фахівців різних професій! До речі, оперативники і донині шанобливо ставляться до Світлани, вітаючи її зі святами та пам’ятаючи її відповідальність і вправні руки.
Це сьогодні і в інженерно-побутовому й технологічному корпусах, і у машинному залі є й холодна, й тепла вода, у поміч – різноманітні засоби побутової хімії. Адже прибирати приміщення, де триває монтаж обладнання, ой як не просто. Та й колежанок уже набагато більше: є кому як допомогти, так і підмінити. Тому і важкий наразі для усіх період карантину із подвійним навантаженням через дотримання вимог щодо дезінфекції спільно вдалося пройти і долати усі труднощі й нині. Позаяк же попереду складаються у реалії ритми четвертого гідроагрегату Дністровської ГАЕС, тож і Світлана їх відчуває теж учетверте.
А між тим удома, у селі Ожеве, її завжди чекає родина: батьки, сестра, з якою удвох працюють на ГАЕС, молодша донечка з сім’єю, рідна оселя і 25 соток городу, з яким порається сама. Усім пощастило оселитися поруч і вимережувати життєву палітру гуртом. А ще – їздити до старшої донечки в Новодністровськ і дякувати Богу за неймовірний квартет онуків, котрих подарували їй любі дівчатка. Ну а у будь-яку вільну хвилинку тішити душу в улюбленій справі – в’язанні: не зрадила Світлана своєму захопленню, що полонило дитяче серце з ранніх літ.
А назавтра буде новий день, а значить – нові квадратні метри відведеної для прибирання території, важкі відра з водою й постійна дуель із брудом. Але натомість вона прийде додому, втомлено впаде на ліжко, та все ж подякує за можливість працювати у гарному колективі, де ніколи не доводилось ні плакати, ні відчувати якусь соціальну нерівність, отримувати від компанії достойний соціальний пакет і на своєму робочому місці бути причетною до такого грандіозного будівництва.
Інна ГОНЧАР, пресслужба Дністровської ГАЕС
Читайте також:
Олег Филипов: Наша робота нагадує мені роботу “бригади Форда”
Василь Репеха: відчуваю гордість та задоволення, коли ремонтую потужні гідроагрегати
- 207