Нашу розмову про гідроенергетику та свій професійний шлях у галузі ми ведемо з інженером І-ої категорії електротехнічного цеху Кременчуцької ГЕС Тетяною Марченко.
- Тетяно, як все розпочиналось на шляху у гідроенергетику?
- Народилась я в місті Запоріжжя у 1950 році у сім'ї енергетика. Батько працював на ДніпроГЕСі, багато розповідав про свою роботу. Потім були Каховська і Кременчуцька гідроелектростанції. Завершив свою трудову діяльність начальником турбінного цеху Кременчуцької ГЕС. І всі мої дитячі роки мене не полишала думка: «А як же все відбувається на тих гідроелектростанціях, де люди змушують машини виробляти електроенергію?» У 1967 році я закінчила школу, пішла працювати на Кременчуцьку ГЕС. І мені тоді не важливо було, в який підрозділ і ким. Головне – я буду працювати на гідроелектростанції! Лаборант хімлабораторїї, а саме таку назву мала моя перша виробнича професія, окрім основних обов'язків займалась і громадською роботою. В ті роки працювало багато молоді, ми весь час шукали якесь навантаження – садили дерева, квіти, розбивали виноградники. На той час директором станції був Іван Кузьомін, він підбадьорював молодь, підтримував всі започаткування молодих працівників.
- Ви прийшли на станцію, Ваша мрія здійснилась?
- Частково так. Але, як наполягав батько, треба йти вперед. У Світловодську паралельно я навчалась на вечірньому відділенні Харківського політехнічного інституту і після ІІІ-го курсу перевелась на факультет електричні станції, мережі та системи в той же політехнічний інститут в м. Харків. У 1974-ому році його закінчила, отримала кваліфікацію інженера-електрика. У мене був вибір щодо працевлаштування і я залишилась у Харкові. Родина підтримала моє рішення, і я пішла працювати на державний підшипниковий завод у відділ головного енергетика. Тоді вперше відчула, що таке струм високих частот. Але думки про гідроенергетику мене не полишали, весь час уявляла як керуватиму великими машинами на гідроелектростанції.
- Як Ви потрапили на Кременчуцьку ГЕС?
- У 1985 році я з донькою повернулась до Світловодська. В ті роки Кременчуцька ГЕС та міські електромережі були об'єднані в єдине підприємство «Дніпроенерго». Я попала в підрозділ міських електромереж. А в 1991 році мені запропонували посаду начальника зміни електроцеху.
- Начальник зміни електротехнічного цеху для жінки це складно?
- Розуміючи всю відповідальність, тим паче коли поряд працювали колеги батька необхідно було вдосконалювати знання. Я повністю занурилась у 118 нових схем електрообладнання гідроелектростанції(сміється). Листи схем я розвішувала на стінах своєї квартири і вночі їх зубрила. Я поставила собі за мету довести, що я, жінка, гідна опанувати чоловічу професію і бути професіоналом своєї справи.
- Які обов’язки має виконувати начальник зміни електротехнічного цеху?
- Моя робота досить важлива. Начальник зміни є відповідальним за енергозабезпечення станції, за злагоджену роботу електрообладнання, за профілактику, регулювання та налагодження електроустаткування кабельних ліній. Ми знаємо механізми роботи гідрогенераторів, їх збуджувачів та перетворювачів, під нашим контролем техогляд і ремонт силових трансформаторів, відкриті розподільчі пристрої та ще багато чого іншого.
- Як у Вас складаються взаємовідносини з колегами, адже колектив майже повністю чоловічий?
- З цим проблем ніколи не було. Колектив дуже злагоджений і високопрофесійний. Ми самостійно ліквідуємо дефекти, якщо такі виникають. Чоловіки завжди підтримують і допомагають. Помилятись може кожен, але я знаю, що будь-якої хвилини колеги готові підставити плече. Ось така наша команда. Саме завдяки колегам, старшим наставникам, мені вдалось удосконалити свої знання і вміння інженера-електрика. І чоловічий колектив чи жіночий зовсім не має значення. Головне – ми працюємо на єдиний результат, і справна робота гідроелектростанції в єдиній енергетичній системі країни є показником злагодженості роботи команди.
- Як змінювалась Ваша кар'єра на гідроелектростанції?
- У 1994 році мене призначили начальником зміни Кременчуцької ГЕС. Збільшивсь обсяг робіт, але(з радістю каже) мене це не злякало, в черговий раз склала іспити з допуску до посади. Пам'ятаю, коли з 36-ти чоловік (з них 4 жінки) іспит склали лише троє, і це жінки. Так, що інженер-електрик не обов'язково повинен бути чоловічої статі. Я готова тут сперечатись (сміється).Та й послідовники мої так вважають, а їх, за час моєї діяльності не перелічити.
- З якими складнощами ви зіштовхувались у процесі роботи?
- На початку 2000-х років активно почала з'являтись комп'ютерна техніка і вводилось в експлуатацію нове обладнання. Персонал необхідно було вчити на ньому працювати. Було дуже складно. Це співпало з реконструкцією Кременчуцької ГЕС. Але найголовніше завдання ми виконали, ми зберегли безаварійність в роботі станції. Фахівці вчились, на кожній станції компанії Укргідроенерго працювали профі, які готові ділитись досвідом. І це діяло, за що я дуже вдячна нинішньому керівництву станції.
- Опишіть Ваш звичайний робочий день?
- Він починається з думок: «Нові технічні завдання, нові креслення, їх аналіз, відкритий розподільчий пристрій, освітлення внутрішнє і зовнішнє… Здається, хаос в голові, але все так послідовно вибудовується, що в кінці робочого дня отримуєш неймовірне задоволення і на думку приходить: Я це зробила!» - Для мене це найголовніше!
- В чому вбачаєте важливість своєї роботи?
- Нести людям світло…(замислюється) Пригадую дуже давній випадок, який вкотре підтвердив моє правильне рішення щодо вибору професії. Це було ще на початку трудової діяльності. Під час мого чергування у міських електромережах в житлових будинках раптово зникло світло. Для ліквідації аварії знадобивсь певний час, але діяти потрібно було не вагаючись. І коли я відповідала на черговий телефонний дзвінок, то почула: «А, на зміну заступила жінка, тож світло буде!» Я часто згадую цей випадок і кожного разу переконуюсь, що здійснила вірний крок у житті щодо вибору професії. І якби став вибір щодо зміни діяльності, скажу впевнено: «Не змінила б нічого і ніколи!»
Диспетчер - в перекладі із грецької мови означає - швидко виконуючий роботу. Це про Тетяну Марченко, інженера І-ї категорії електротехнічного цеха філії «Кременчуцька ГЕС» ПрАТ «Укргідроенерго». Тендітна жінка, але сила її у впевненості своїх поглядів, свого вміння слухати своє серце і розум, чути тих, хто поряд. І, звичайно ж, продовжувати шлях у гідроенергетиці, накреслений ще у далекому дитинстві.
Розмову вела Валентина Саєнко, пресслужба Кременчуцької ГЕС
Читайте також:
Особливості професії: що треба знати і вміти, аби стати машиністом гідроагрегатів
Незвичайна професія гідроенергетиків – водолаз
«Оперативник – це не професія, а образ життя», - Юрій Шульга
Актуальні новини
- 170