Співробітниця Укргідроенерго Наталія провела кілька тижнів в окупованому селі на Київщині. Чула вибухи, була під обстрілами. Боялась ворожого війська, бо навіть уявити не могла, що окупантам може спасти на думку. Щойно з’явилась можливість – одразу повернулася додому. В рідній оселі Наталія одразу відчула тепло і затишок. Навернулися сльози. Але це вже було... про радість. Так само і на роботі. Зв'язок з колегами, наскільки могла, підтримувала, але зовсім інше – це побачити всіх.
«Обіймались, плакали…раділи. Ми, як одна велика дружня родина. Колектив мене дуже підтримав. Як адаптуватися після повернення на роботу? Мої поради: саморозвиватися, не засмучуватися, ставити перед собою складні завдання і реалізовувати бажання. Відволікати себе справами», - ділиться Наталія.
Працівниця Укргідроенерго Юлія - молода мати. Коли її місто окупували, розуміла, що на ній колосальна відповідальність: за себе, дитину і батьків. Від цього ставало страшніше… проте сили в собі знайшла. Близько трьох тижнів мужньо терпіла безсонні ночі, вибухи, постріли автоматів. Коли з родиною тікала з окупації, потрапила під мінометний обстріл. З малям на руках пережила жахливі миті, які назавжди врізалися в пам’ять.
«Довго не могли повірити у те, що вижили. Бавилася з дитиною, раділа, багато гуляли на вулиці, дивились мультики, розважались. Дитина - це моя відповідальність, щастя і порятунок. Почала спілкуватись з сусідами, друзями, колегами. Відчула підтримку. Разом легше і не так страшно», - каже Юлія.
Інша колега - працівниця Наталія, більше місяця жила в окупованому Ірпені. Колись його називали «молодіжним» передмістям столиці. Багато молодих родин купували житло в зеленому, гарному, спокійному і затишному містечку. Та 24 лютого там запалало. Люди, які не встигли виїхати, залишилися без зв'язку, продуктів, води та світла… Наталія називає той період справжнісіньким пеклом. І перше, чого хотілось жінці після повернення до нормального життя – розповісти про всі побачені жахи. Нічого в собі тримати не можна, каже жінка. І дає ще одну важливу пораду.
«Найбільша сила - це любов. Вона долає все. У буремні, страшні часи, щоб залишитись людиною, не з'їхати з глузду – треба любити. Причому, не йдеться тільки про кохання між чоловіком і жінкою, а про тяжіння до роботи, життя, тих дрібниць, які ми раніше не помічали. Ідеш, наприклад, по вулиці і бачиш гарну квітку – помилуйся, понюхай, відчуй, що навкруги стільки краси, радій! Ми ж цього не помічали, а війна розставила пріоритети», - розповідає Наталія.
Життя вже не буде таким, як раніше, говорять гідроенергетики. Тож доведеться звикати до нових реалій. І чим активніше люди допомагатимуть один одному, тим швидше настане омріяна перемога.
Інформація про діяльність компанії на офіційних сторінках в соціальних мережах (Facebook, Telegram, Twitter).
Пресслужба УГЕ
Читайте також:
Діти війни: як партнери Укргідроенерго рятують малюків від російської агресії
Про важливе: психологічна підтримка гідроенергетиків під час війни
- 78