Видатні імена української гідроенергетики: Людмила Маниляк

Видатні імена української гідроенергетики: Людмила Маниляк

16-09-2020
Професіонал своєї справи – людина, яка завдяки своїм особистим якостям стає справжнім фахівцем та активним лідером у колективі, який завжди стоїть на захисті інтересів співробітників. На Дністровській ГАЕС такою людиною є Людмила Маниляк, котра вже більше 14 років уміло керує профспілковою організацією філії, згуртовуючи навколо себе керівників та фахівців станції, та уміло поєднує ці обов’язки з професією економіста відділу обладнання.

За високий професіоналізм Людмила Маниляк нагороджена знаками «Почесний працівник Укргідроенерго», «За активну професійну діяльність» ЦК Української електричної профспілки та «Профспілкової відзнаки» Федерації профспілок України. А фрази: «спитай у Маниляк», «звернись до Маниляк», «попроси у Маниляк, «порадься з Маниляк» здебільшого стають магічним початком успіху у вирішенні того чи іншого питання, пов’язаного як і з професійною діяльністю, так і з профспілковими питаннями Дністровської ГАЕС та міста Новодністровськ.

Людмило Петрівно, 16 вересня Ви відзначаєте свій 60-річний ювілей, а з 18 років Ваше життя пов’язалося з містом Новодністровськ та енергетикою. Розкажіть, будь ласка, як це сталося?

Не зовсім привітна після дощу осінь 1978 року під час першого знайомства з майбутнім містом 42 роки тому мене, 18-річну молоду жінку при надії, вразила настільки, що загально відома романтика на знаній на той час у всьому Радянському Союзі комсомольській будові обійшла мене стороною. Я була впевнена, що ні в якому разі не буду жити в цьому болоті. Мої сльози розпачу у відповідь на телеграму чоловіка з рішенням таки обрати Новодністровськ, а не будівництво у Молдові, куди теж запрошували, були тривалими. Однак, уже травень наступного року, з появою власного житла у гуртожитку в колі чудових і привітних молодих людей та знаменитого молодого ентузіазму, поступово направив мою долю в інше русло (усміхається).

А вже 22 лютого 1980 року співбесіда з директором дирекції з будівництва Дністровського комплексного гідровузла В’ячеславом Івановичем Куреньовим перегорнула сторінку у моїй трудовій біографії та назавжди пов’язала мою долю із відділом обладнання. Ось так мій професійний шлях повернувся до будови, відомої нині не лише в Україні, а й у світі. Доля обрала мене, а я – її.

Яким було перше враження від будівельного майданчика, на місці якого нині височіє і споруджується далі Дністровська ГАЕС?

Тривалий час ми працювали відокремлено від будівельного майданчика. Тож, коли мені довелося побачити на генплані будівлю інженерно-побутового корпусу та машинного залу, я не повірила, що за рік-два все це можна буде побачити на місці Василівських просторів. Коли ми приїхали подивитися на власні очі на будівництво, здавалося, я наче прозріла! Ці перші враження і досі проймають спогадами до глибини душі.

Хто і що допомагає так вдало поєднувати свою основну роботу економіста з профспілковими обов’язками?

З квітня 2006 року, очоливши первинну профспілкову організацію, змушена була без відриву від виробництва постійно знаходити «золоту середину» і бути своєрідним буфером між колективом та адміністрацією. Я не мала права на помилку ні на своєму основному місці роботи, ні у питаннях соціального захисту колег. Звичайно, порівнювати питання і проблеми персоналу кількістю 60 осіб на початку і вже нині, коли ця цифра сягає 406, не доводиться. Значно розширився і збільшився соціальний пакет, що гарантує компанія Укргідроенерго своїм працівникам. Тож, коли поряд відповідальна адміністрація, чудові колеги, на яких мені завжди щастило, велика підтримка очільників цехових комітетів, тоді й поєднувати все вдається.

Що порадила б молодому поколінню енергетиків людина, чий загальний трудовий стаж, і весь в енергетиці, складає вже більше 40 років, з них 12 років у товаристві?

Насамперед бути відданими своїй професії, цінувати довіру і важливість, значущість не просто місця роботи, а й себе у величній справі, котру успішно впроваджує одне із кращих державних підприємств – Укргідроенерго. А ще раджу по-справжньому вболівати за колектив, компанію та сумлінно і навіть творчо торувати власну стежку у такій особливій галузі як енергетика. Молодь повинна мати бажання і не боятися йти вперед, не зупинятися, самоудосконалюватися та творити для нащадків. І, звичайно ж, – треба знати свою історію. Молоде покоління повинно власноруч будувати нову українську державу, країну, в якій хочеться жити, працювати і неодмінно повертатися з усіх доріг!

Після стількох років життя у Новодністровську Ви стали його частиною. Вам не байдужа доля міста енергетиків?

Саме так! Я вболіваю усією душею! Мені пам’ятне його минуле, мене хвилює його сьогодення, я переживаю за його майбутнє, за його щасливі прийдешні літа. Мені шкода, що, побудувавши і споруджуючи такі гідроелектростанції, Новодністровськ не розвинув повною мірою свою інфраструктуру. Тож, кожна проблема, здобуток чи подія у місті, що було спроєктоване як місто-супутник Дністровських гідроелектростанцій, відгукуються у кожній клітиночці мого єства.

Які якості характеру Вам притаманні?

Генетична енергійність, лідерство та цілеспрямованість. Ці якості даровані мені від матусі, Ніни Федорівни. Хоч зовні я схожа на батька, Петра Федоровича.

Жінка з вишуканим смаком, економіст-професіонал, умілий оратор, організатор і тямущий профлідер, чудова майстриня-вишивальниця, гарна матуся двох дорослих доньки і сина, котрий також працює на Дністровській ГАЕС. Чого ми ще не знаємо про Людмилу Маниляк?

Я дуже сентиментальна і вразлива людина, котра щоразу озивається сльозою, бо мене надто легко «зачепити за живе». Мені болить усе й усі, а цей біль, переживання та негаразди відлунюються у кожній нервовій клітині. А ще я дуже люблю квіти – на дачі у мене краса й справжній рай. Ну, і ще скажу: дуже рада, що свого часу мене не вдалося переконати вступити у виборчі перегони за крісло мера міста, адже моє місце у відділі обладнання Дністровської ГАЕС, де відбулось моє становлення, де я відчуваю себе потрібною, яким я і живу.

Що у цій ювілейній цифрі, незважаючи на те, що жінці про вік не нагадують: двічі по 30 чи тричі по 20?

Щиро зізнаюся, що геть не відчуваю себе на такі літа, попри щоденні зустрічі із дзеркалом, всупереч усім втратам і рясному ужинку пережитого. Моя душа молода, натхненна і окрилена!

Диктофон уже давно змушений був припинити свою роботу, як і олівець, що автоматично занотовував окремі моменти, а я вже розуміла, скільки ще всього залишилося за кулісами нашої розмови. І лише окремі уривки зі спільної колежанської кінострічки ще миготіли у пам’яті: участю міських заходах, які здебільшого ніяк не обходились без Людмили; уболіваннями та нагородженнями колег на спортивних змаганнях; організацією й забезпеченням свят; традиційними улюбленими поїздками працівників філії та членів їхніх родин у рамках відпочинку вихідного дня; неодмінною координацією подій та заходів на станції. Загалом можна сміливо сказати, що Людмила Петрівна бере участь у долях всіх 406 членів профспілки філії «Дирекція з будівництва Дністровської ГАЕС». А ще у пам’яті щоразу виринав особливий погляд ювілярки, що випромінював сяєво щирості, добра, небайдужості, любові і невсипущої енергії до свого колективу, який зростав, мужнів, міцнів, збагачувався й нарощував свій інтелектуальний та професійний потенціал на її очах. І, звичайно ж, до Дністровської ГАЕС, унікальність, масштабність і життєві ритми котрої Людмила Маниляк відчуває щодня.

Інна ГОНЧАР, фахівець зі зв’язків з громадськістю Дністровської ГАЕС

Читайте також: 

Видатні імена української гідроенергетики: Юрій Дудка

Видатні імена української гідроенергетики: Володимир Ставицький

Видатні імена гідроенергетики: Петро Качуровський

 

Поділитися: